Згідно з даними асоціації «УАВтормет», Україна за перші шість місяців поточного року збільшила експорт металобрухту порівняно з аналогічним періодом минулого року в 3,2 рази, до 92 тис. т. Безумовно, певний ефект дала низька база порівняння, оскільки після початку великої війни, навесні 2022-го, брухтозаготівельна галузь фактично завмерла. Тим не менш, в умовах зниження самого збору металобрухту в Україні, який за півроку просів на 25%, до 531 тис. т, на експортні поставки впливають інші фактори.
Насамперед змінилася географічна структура українського експорту брухту. Якщо до широкомасштабної агресії РФ експортери металобрухту відвантажували сировину головним чином до Туреччини та Придністров’я, то зараз це просто неможливо через блокування морпортів та політичні міркування. Поставки в проросійський анклав небезпечні не так з іміджевої точки зору для брухтарів, скільки через це вони можуть потрапити «під приціл» українських спецслужб.
Фактично залишився один експортний напрямок – це країни Євросоюзу, куди і було де-юре відвантажено 100% українського металобрухту за перше півріччя. Але вражаючий факт: якщо порівнювати з аналогічним періодом 2022 року експорт українського брухту до ЄС підскочив у 21 раз. Якщо до початку війни постачання до ЄС обчислювалися лише сотнями тонн, то зараз це десятки тисяч. І основна причина такої тенденції полягає в тому, що завдяки «сліпоті» українських митників експортерам брухту стало значно простіше отримувати сертифікат EUR.1, за рахунок якого вивізне мито скорочується з 180 євро/т до всього лише 3 євро/т.
У такій ситуації, начебто, можна лише порадіти за європейських металургів, які отримали ще одне джерело стратегічної сировини, необхідної для декарбонізації промисловості ЄС. Проте це зовсім не так. Справа в тому, що український брухт практично не надходить на металургійні заводи Євросоюзу, а реекспортується за межі блоку.
Можна лише на пальцях однієї руки перерахувати такі прямі постачання в 1 півріччі, які, за попередніми оцінками Держмитниці, склали від 5% до 10% загального українського експорту металобрухту. Наприклад, Угорщина та Словаччина, в яких є метзаводи, за шість місяців отримали загалом близько 1,5 тис. т української сировини. Ще одне велике постачання з дунайських портів відбулося в травні на адресу грецького підприємства обсягом до 5 тис. т. І на цьому все!
За іншими напрямками – Польща, Литва, Болгарія – не кінцеві споживачі сировини, а переважно трейдери в морських портах. Примітно, що у 1 півріччі практично 90% українського експорту брухту (до 80 тис. т) було спрямовано на склади польських торговців. Безперечно, якась частка від цього обсягу потрапила і на польські метзаводи, але, згідно з митною статистикою Польщі, країна значно збільшила експорт металобрухту до Туреччини та… Індії у контейнерах. Аналогічна ситуація з Литвою, де весь український брухт «споживає» морський порт міста Клайпеда.
Як відомо, апетит приходить під час їжі, і експортерам металобрухту з України виявилося мало виходу на Балтійське море та Дунай. Під кінець півріччя вони «промацали» новий експортний напрямок – Болгарія, якій щонайменше 2 роки не потрібен був український брухт. У травні цим маршрутом пішла тестова партія обсягом 250 тонн, а вже в червні показник підскочив у 10 разів, до 2,5 тис. т.
Звичайно, українські брухтарі можуть апелювати до того факту, що в Болгарії розташований електрометалургійний завод Stomana, якому раптом критично знадобилася сировина з України. Однак це підприємство знаходиться поряд із сербським кордоном і традиційно імпортує брухт із Сербії та західної Румунії. При цьому сама Болгарія більшу частину брухтозаготівлі у східних регіонах експортує до Туреччини. Цілком логічно, що й український металобрухт вирушив цим же шляхом через Чорне море.
Таким чином, український експорт металобрухту до Євросоюзу хоч і суттєво зріс в обсягах за останні півроку, але не приніс зиску для європейської металургійної галузі, яка здобула «жалюгідні крихти». А державний бюджет України, при цьому, втратив від скорочення мита понад 16 млн. євро або майже 600 млн. грн., які були б вкрай незайвими для воюючої країни. Залишається сподіватися, що ці кошти будуть коли-небудь реінвестовані в українську брухтозаготівлю, створення нових потужностей та робочих місць чи модернізацію існуючих, а не осядуть на офшорних рахунках умовного металобрухтного батальйону «Монако».