Чавун залишається важливою складовою металоекспорту України. У поточному році за 9 місяців поставки за кордон зросли на 62%, до 1,4 млн т, після скромного приросту на 3,4% у 2024 році, коли було відвантажено 1,29 млн т. У найближчому майбутньому є передумови для подальшого збільшення, насамперед за рахунок європейського ринку.
Ринок США
Американський ринок дуже виручає українських металургів. Минулого року вони відновили відвантаження до США після тривалої перерви, збільшивши обсяг продажів до 940 тис. т у порівнянні з 153 тис. т у 2023 р. Таким чином, на цей напрямок припало 73% експорту чавуну. У нинішньому році тенденція зберігається.
За січень-вересень до США відправлено 1,11 млн т, за даними Державної митної служби України. Це 79% від усього обсягу експорту. Тобто присутність українського чавуну там збільшилася навіть незважаючи на додаткові мита, якими тепер обкладається американський металоімпорт. З 12 березня вони становили 25%, з 4 червня зросли до 50%.
Але це не означає, що українські виробники впевнено почуваються на ринку США. Головним конкурентом тут є бразильський чавун. За даними дослідницького центру Energy Transition, Бразилія посідає 3 місце у світі за дешевизною металургійного виробництва — завдяки своїм запасам високоякісної залізної руди, яка не потребує збагачення. Металурги України не мають такої переваги.
Крім того, через географічний фактор логістика чавуну з Бразилії набагато дешевша, ніж з України. І, нарешті, з 30 липня президент США Дональд Трамп своїм указом вивів бразильський чавун з-під дії додаткового мита в розмірі 40%. Тепер при його експорті до США бразильські металурги сплачують лише базовий тариф 10%. Тобто умови для конкуренції з бразильцями, м’яко кажучи, не зовсім рівні.
Починаючи з 30 квітня експортні котирування бразильського чавуну на умовах FOB стабільно знижуються: з $450/т до $390/т на 27 жовтня. При цьому середня митна вартість відвантажень українського чавуну в січні-вересні становила $391,5/т. Таким чином, подальші перспективи експорту українського чавуну до США досить туманні.
Ще на початку червня тодішня міністерка економіки, а нині прем’єрка Юлія Свириденко наголошувала, що “український уряд налаштований на активну роботу з партнерами для пошуку оптимального рішення”, коментуючи підвищення американських мит на металоімпорт з України. Але жодних зрушень досі немає. І якщо згадати, що під час першої каденції Дональда Трампа домогтися виключення України з-під дії цих тарифів не вдалося, напрошуються невтішні висновки.
Ринок ЄС
Більш обнадійлива ситуація на європейському ринку. Тут наразі українські виробники програють конкуренцію російським. Їхня перевага – у нижчих цінах на природний газ, електроенергію. Плюс власна ресурсна база коксівного вугілля, яке українські підприємства з середини січня змушені імпортувати після припинення видобутку на Покровському шахтоуправлінні.
Усе це відображається у цінових пропозиціях. У поточному році експортні котирування російського чавуну 21 березня досягли максимуму в $347,5/т FOB Black Sea і відтоді неухильно знижуються. У середині жовтня запити перебували на рівні $312,5/т FOB. Водночас українські виробники були готові відвантажувати на умовах $400–410/т SFR Italy.
Єврокомісія запровадила санкції проти російського металоімпорту ще у жовтні 2022 р. Але щодо низки позицій, включно з чавуном, повне ембарго відклали до 1 січня 2024 р. А вже 18 грудня 2023 р. перехідний період відтермінували до 1 січня 2026 р. При цьому на поставки чавуну з РФ було встановлено квоту: 1,14 млн т для 2024 р. та 0,7 млн т для 2025 р. Російські компанії вичерпали свій ліміт ще у лютому. Але й надалі поставки тривали з використанням “сірих” схем.
Зокрема, наприкінці вересня до італійського порту Маргера надійшла партія у 22 тис. т чавуну з ліванського Триполі. Але в Лівані немає доменного виробництва. Тому трейдери вважають, що це російський чавун, перевантажений на ліванське судно або в турецькому Іскендеруні, або прямо в Азовському морі. На їхню думку, реальним виробником у цьому випадку є компанія “Уральська сталь”.
Крім росіян, жорстку конкуренцію українському чавуну в ЄС створюють нові гравці. Так, у липні зафіксована перша поставка чавуну з Зімбабве обсягом 14,1 тис. т. У цій африканській країні з 2024 р. запрацював інтегрований меткомбінат Dinson Iron&Steel, що належить китайській Tsingshan Holding Ltd. При цьому європейський попит на чавун характеризується як млявий. За підсумками січня-липня його імпорт до ЄС знизився на 4%, до 1,33 млн т. Тобто на ринку дедалі все більш тісно.
Ситуація має змінитися з 1 січня 2026 р., після набуття чинності європейським СВАМ (механізм вуглецевого коригування імпорту). Поставки чавуну з усіх країн обкладатимуться додатковим тарифом, незалежно від походження. Таким чином, російський “сірий” імпорт втрачає сенс.
Водночас, українська металопродукція, включно з чавуном, може бути звільнена від платежів на підставі норми регламенту CBAM про форс-мажор, що дозволяє країнам в умовах війни звернутися з проханням про відтермінування.
Мотив офіційного Брюсселя, який передбачив таку можливість, очевидний. Під час повномасштабної війни металургійні підприємства України не мають змоги займатися декарбонізацією виробництва. І вона не буде миттєвою, навіть після припинення бойових дій. Тому логічно було б очікувати продовження пільгового режиму для українського металоекспорту до ЄС і в наступні кілька років. Але поки що відповідна заявка українською владою не подана. А її позитивний розгляд має стати політичним рішенням на найвищому рівні.
Втім, якщо відтермінування щодо CBAM все ж буде, український чавун матиме переваги завдяки збільшенню плати за викиди CO2 для інтегрованих металургійних комбінатів у ЄС. З 22 липня по 18 жовтня європейські парникові квоти подорожчали з €69,2/т до €79,5/т.
Ринок Туреччини
Колись турецький ринок був одним із головних напрямків. У 2015 р. на нього припадало 25,1% усього експорту українського чавуну в грошовому вимірі. Оскільки в той період вітчизняні металурги впевнено вигравали конкуренцію у росіян. Середня ціна відвантажень з меткомбінатів України до Туреччини становила $351/т, з російських — $375/т, згідно з митними даними.
Зараз картина повністю змінилася. На початку жовтня пропозиції щодо чавуну з РФ перебували на рівні $330/т SFR Tyrkiye, з України — $380–390/т SFR. Тому минулого року частка Туреччини в українському експорті чавуну склала лише 7,9%. Ще до широкомасштабної війни, у 2018–2019 рр., було ненабагато більше — 8,7% та 9,4%.
Тобто в останні роки турецький ринок для українських виробників чавуну став нішовим. І, ймовірно, таким і залишиться в короткостроковій перспективі. Передумов для повернення до колишніх співвідношень немає. Навіть незважаючи на перевагу в логістиці порівняно з російськими заводами.
Свою роль відіграє і специфіка турецького ринку. Тут є лише 3 великих покупці: комбінати Erdemir та Isdemir компанії OYAK Mining Metallurgy Group та комбінат Kardemir, що належить Kardemir Karabuk Demir Celik Sanayi ve Ticaret A.S. Останні 5 років вони дотримуються наступної стратегії.
У разі зростання цін на імпортований сталевий брухт його закупівля різко падає. У цей час турецькі меткомбінати починають активно купувати закордонний чавун. Таким чином, при виплавці сталі в конвертерах вони мінімізують використання брухту за рахунок збільшення частки чавуну.
І тоді постачальники брухту протягом 2–4 міс. змушені поступово знижувати котирування, через низький попит. Після цього закупівлі брухту повертаються до колишніх обсягів. А імпорт чавуну, відповідно, знову просідає. Таким чином, турецький попит на чавун характеризується нестабільністю. Експортерам, у т.ч. українським, доводиться це враховувати. Але є довша перспектива.
Туреччина не планує запроваджувати аналог європейського СВАМ. Натомість у липні цього року там ухвалено закон про боротьбу зі змінами клімату. Він передбачає створення національної системи торгівлі парниковими викидами (ETS TR). Протягом пілотної фази, яка триватиме до 3 років, квоти на викиди будуть безкоштовними. Після чого за них доведеться платити.
І якщо вартість квот виявиться досить високою, інтегровані комбінати можуть взагалі відмовитися від власного доменного виробництва, яке дає найбільші викиди CO2, і повністю перейти на імпортний чавун. Оскільки відмовлятися від конвертерної виплавки сталі OYAK та Kardemir Karabuk не мають наміру.