Значна частина європейських метпідприємств за останні роки змінила власників. І цей процес продовжується, вказуючи на системні проблеми в галузі. Індійська група Jindal Steel у середині вересня подала офіційну заявку на придбання європейських активів концерну ThyssenKrupp AG, символу німецької сталевої індустрії. Проте поява нового оператора не є відповіддю на питання. Це підтверджується досвідом індійської Tata Steel у Великій Британії та британської Liberty Steel у низці країн ЄС.
З рук в руки
Деякі великі національні виробники протягом минулих 7 років встигли двічі змінити структуру власності. Наприклад, чеський меткомбінат в Остраві. У 2019 р. концерн ArcelorMittal продав його Liberty Steel. А вже у вересні цього року це підприємство у статусі банкрута купив чеський консорціум IROMET SICAV.
Звертає увагу, що це непрофільний гравець, на відміну від претендента на ThyssenKrupp. IROMET SICAV входить до групи PCTT LIMIT sro. Її основні види діяльності – операції у сфері комерційної нерухомості та оренди квартир. А також інжинірингові послуги та постачання для різних галузей промисловості. Тому є великі сумніви щодо можливості нового власника вивести меткомбінат із кризи.
Але й профільні гравці з третіх країн не прагнуть відновлення європейських сталевих активів. Їх купівля сприймається як можливість закріпитися на ринку ЄС із власною метпродукцією, виробленої на підприємствах материнської компанії. Ситуація з продажем прокатного заводу в люксембурзькому Дюделанжі – яскраве тому підтвердження.
Цей завод загальною потужністю 980 тис. т прокату на рік також перейшов до Liberty Steel у рамках угоди з ArcelorMittal у 2019 р. У 2024 р. його було офіційно визнано банкрутом та виставлено на продаж. Зацікавленість у покупці виявила турецька Tosyalı Holding.
Але після того, як Єврокомісія внесла зміни до регулювання сталевого імпорту з третіх країн, група Фуата Тосялі у травні цього року відкликала свою заявку. Офіційна причина – нові жорсткі імпортні квоти ЄС, які не дозволяють Tosyalı Holding постачати до Дюделанжу рулони з Туреччини.
Можна згадати і як китайська Hebei Iron&Steel Group після покупки у 2016 р. сербського меткомбінату Zelezara Smederevo різко збільшила постачання свого прокату до ЄС через це підприємство. За що одержала попередження від Єврокомісії.
Отже, майбутнє цілої низки виробників сталі в ЄС опинилося під загрозою після продажу новим власникам, які або не мають досвіду роботи в металургії, або не зацікавлені в їх розвитку. Це стосується і вже оформлених угод, як у випадку з комбінатом Liberty Ostrava, і потенційних – як у випадку з ThyssenKrupp Steel Europe. Але чому їх виставляють на продаж?
Причини кризи
Формально продаж 6 метпідприємств ArcelorMittal у Чехії, Румунії, Македонії, Італії, Люксембурзі та Бельгії у 2019 р. був виконаний на вимогу антимонопольної служби Єврокомісії. Вона поставила таку умову для покупки концерном Лакшмі Міттала італійського меткомбінату Ilva SpA. Але це лише формально.
Фактично ArcelorMittal просто скористався зручною нагодою обміняти 6 проблемних активів на 1. З точки зору управлінської стратегії це було дуже розумне рішення. Проблемний статус цих підприємств підтверджується їх наступним швидким банкрутством вже під егідою Liberty Steel.
Але на цьому труднощі європейського дивізіону ArcelorMittal не закінчилися. Наприкінці вересня цього року ЗМІ повідомили із посиланням на неназваного представника концерну, що ArcelorMittal ставить під сумнів життєздатність своїх іспанських підприємств. Насамперед меткомбінату в Хіхоні.
Там закінчується термін експлуатації однієї з двох доменних печей. Заміна футерування – це великі інвестиції, які менеджмент визнав недоцільними з урахуванням майбутнього введення СВАМ. У такому разі підприємству необхідно імпортувати чавун, що призведе до зростання витрат. Звідси загроза можливого згортання сталевого виробництва.
“Становище невизначене. У нас немає навіть короткострокового прогнозу ситуації на ринку і нам потрібні реальні та швидкі заходи з боку Європейського союзу”, – заявив представник ArcelorMittal у коментарі ЗМІ.
Таким чином, подальшу роботу своїх іспанських підприємств, та й європейських загалом, у концерні пов’язують із регулюванням офіційного Брюсселя. Про що йдеться?
У своїй доповіді, опублікованій у середині вересня, Європейський економічний та соціальний комітет (EESC) визначає дві головні причини системної кризи єврометалургії. Це високі ціни на електроенергію та слабкий захист внутрішнього сталевого ринку ЄС від дешевого імпорту, насамперед із Південно-Східної Азії (ПСА), Туреччини та Північної Африки.
Дійсно, завдяки силі євро по відношенню до юаня, турецької ліри та інших валют країн, що розвиваються, тамтешні виробники мають суттєву перевагу на ринку ЄС перед місцевими постачальниками. За даними EESC, ціни на енергоносії в Європі в 2-3 рази вищі, ніж у Китаї чи Індії. Витрати на оплату праці також неспівставні. І ще треба зважити, що з єврометалургів стягується плата за викиди СО2. Тоді як їхні колеги з ПСА не мають таких додаткових витрат.
Звідси значна різниця у цінових запитах. Наприклад, в Італії наприкінці вересня котирування по г/к рулону місцевого виробництва були на рівні €570-575/т EXW. Турецькі прокатники просили €515-520/т SFR, індонезійські – €480/т SFR. Таким чином, навіть зі знижкою €25-30/т, яку надавали італійські заводи, їх продукція не витримує конкуренції.
Аналогічно в інших країнах ЄС. Як наслідок, частка сталевого імпорту на євроринку сягає 27-29%. За підсумками I півріччя його загальний обсяг трохи знизився: до 18,7 млн т порівняно з 18,9 млн т за той же період роком раніше. Але при цьому постачання довгого прокату зросло на 6,8%, до 4,2 млн т. Головними напрямками імпорту були Туреччина, Алжир, Єгипет.
А вже у липні на 76% м/м злетів імпорт плоского прокату, до 1 млн т. Основні обсяги надійшли з Туреччини, Південної Кореї, Тайваню, Індонезії, В’єтнаму.
За таких умов багато європейських метзаводів мають зробити важкий вибір: виходити на продаж із негативною рентабельністю або згортати виробництво. Що, втім, також призводить до накопичення збитків. Звідси бажання власників меткомпаній позбутися збиткового бізнесу. Разом з тим, зрозуміло, що прихід нового оператора в такому разі нічого не змінює, крім вивіски.
Запізніла реакція
Вищенаведена статистика доводить, що зміни до механізму квотування сталевого імпорту, які затверджені Єврокомісією у березні і набули чинності з 1 квітня, не дали очікуваних результатів. Офіційний Брюссель міг би діяти набагато більш рішуче, але не зробив цього. Чому?
Найімовірніша причина – бажання втримати на низькому рівні промислову та споживчу інфляцію в ЄС. Оскільки жорсткі загороджувальні мита на зразок американських призвели б до зростання внутрішніх цін на сталь. І далі по ланцюжку – на автомобілі, побутову техніку та іншу продукцію.
Однак така політика виявилася палицею з двома кінцями. Тепер європейська сталева галузь ризикує перестати бути європейською та перетворитися на філію індійської, китайської, турецької тощо. Історія з продажем ThyssenKrupp Steel Europe підтверджує це. І, здається, у Брюсселі почали це розуміти і схвалили низку захисних заходів.
Оголошено про про намір підвищити мито на імпортну сталь, що постачається до ЄС за межами встановлених квот, із 25% до 50%, щоб врівноважити європейську політику з американською та запобігти напливу надлишкової сталі з третіх ринків.
Також було введено остаточне антидемпінгове мито на г/к рулони з Японії, Єгипту та В’єтнаму зі ставкою 6,9%-31,8%, в залежності від виробника. Розпочато антидемпінгове розслідування щодо імпорту х/к рулонів з Індії, Японії, Тайваню, Туреччини та В’єтнаму.
Безумовно, ці заходи потрібні єврометалургам. Ось тільки з їх ухваленням у Брюсселі запізнилися приблизно на 5 років. Але краще пізно, ніж ніколи. І тепер, коли там почали «закручувати гайки», важливо не допустити перегинів, через які можуть постраждати виробники з України, для яких сталевий європейський ринок є пріоритетним.