Український гірничо-металургійний комплекс опинився на межі виживання через російські ракетні обстріли меткомбінатів та портової інфраструктури, що призвело до зупинки морських перевезень. Негативу додало й зростання тарифів на елекроенергію та логістику всередині країни та посилення протекціонізму в ЄС. Запасу міцності, сформованого в довоєнні роки, у підприємств більше немає, а без системної державної та міжнародної підтримки бізнесу буде вкрай важко втриматися на плаву, розповів в інтерв’ю Forbes Україна операційний директор Групи Метінвест Олександр Мироненко.
У серпні та вересні російські війська завдали масованих ударів балістичними ракетами по ключових металургійних активах компанії — комбінатах «Каметсталь» та «Запоріжсталь». Наразі обидва металургійні комбінати зупинені та перебувають на стадії відновлення й розбору завалів. За словами Мироненка, на підприємствах фактично розірвано виробничий ланцюг, а вартість відновлення пошкоджених основних фондів може обчислюватися десятками мільйонів. Через зупинку виробництва компанія була змушена оголосити форс-мажор за багатомільйонними контрактами, домовляючись про перенесення строків їх виконання, а іноді і про скасування замовлень.
«Металургія загалом давала до 7% ВВП України. Зараз може бути близько нуля. Ось такі втрати», – підсумував Мироненко.
Частина гірничо-збагачувальних підприємств групи продовжує працювати, однак зі зниженм завантаженням. Так, Центральний та Північний ГЗК працюють на 50% потужності, виробляючи окатки та високоякісний залізорудний концентрат для ринку ЄС. Південний ГЗК, що є спільним підприємством групи, зупинив роботу через зупинку перевезень у Чорному морі після численних атак РФ на українські порти та цивільні судна. Інгулецький ГЗК був зупинений та законсервований ще у 2024 році через високі ціни на електроенергію, що робить виробництво на цьому підприємстві неефективним. Відновлення роботи ІнГЗК, за оцінкою Мироненка, можливе лише за умови зростання світових цін на руду щонайменше до $135–150 за тонну (при поточних ~$100).
Топ-менеджер Метінвесту наголосив, що непрацюючі порти є чи не найбільшою проблемою для галузі. Без зняття блокади навіть відновлені підприємства не зможуть працювати на повну потужність.
«У нас зупинився Південний ГЗК — це до 1 млн т на місяць руди, яка йшла на експорт. Північний і Центральний ГЗК відправляли на експорт через порти ще орієнтовно до 0,5 млн т. Це 1,5 млн т щомісяця — те, що вилетіло з експорту через порти. І додайте сюди ще металопродукцію», – сказав Мироненко.
Крім того, після зупинення шахти в Покровську, Метінвест імпортував морським шляхом близько 250 тис. тонн коксівного вугілля на місяць, але зараз ці операції зупинені. Альтернативні постачання залізницею чи через порти Польщі та Констанцу є дорожчими на 50–60%.
Мироненко наголосив, що через блокаду портів ринок ЄС лишився єдиним напрямком експорту для українських металургів. Проте з липня ЄС запровадив квоти на готову продукцію (рулон, арматура, катанка), скоротивши дозволений безмитний експорт з України вдвічі — до 1 млн тонн. Окрім того, запровадження екологічного мита CBAM (€50–100 на тонну прокату за ціни продукції $600) загрожує зробити українську сталь неконкурентоспроможною. При цьому українські виробники, на відміну від європейських, позбавлені доступу до державних чи кредитних програм фінансування «зеленого» переходу в умовах війни.
Крім того, за останній рік собівартість виробництва металургійної продукції зросла на 30%, переважно через здорожчання електроенергії та логістики. Ситуацію ускладнює відсутність системного рішення для забезпечення вантажних перевезень локомотивами у 150-кілометровій зоні від лінії фронту.
Через російські обстріли , що призвели до зупинки металургійного виробництва та втрати доступу до міжнародних ринків, а також суттєве зростання собівартості виробництва Метінвест змушений вдатися до жорсткого скорочення витрат. Компанія готує значні скорочення адміністративного персоналу та відмову від залучення підрядників. Інвестиційну програму поточного року зменшено на 15–20%, а проєкти будівництва власної газової та сонячної генерації поставлено на паузу.
«Скажу відверто: у 2022-2023 роках компанія мала запас міцності, створений у довоєнні роки. Сьогодні запасу міцності вже немає. Не тільки у нас — у жодної компанії. Без державної підтримки, без допомоги іноземних партнерів ми просто не випливемо», – наголосив Мироненко.
На його думку, для підтримки галузі необхідні стримування залізничних тарифів, захист внутрішнього ринку від недобросовісного імпорту, а також створення спеціального державного чи міжнародного фонду фінансування відновлення підприємств за аналогією з енергетичним сектором і розробка програми «залізничного Рамштайну» для оновлення локомотивного парку «Укрзалізниці».