Спроби представників брухтозаготівельної галузі домогтися скасування «нульової» квоти на експорт металобрухту суперечать державним економічним інтересам. Аргументи, які наводять на підтримку такого рішення, не витримують критики. На практиці воно обернеться багатомільярдними втратами для держбюджету та поверненням «сірих» реекспортних схем у брухтозаготівельний бізнес, пише ГМК-центр.
«Сталеливарна промисловість України працює в безпрецедентних умовах. Кадровий голод, блокада морського експорту російськими військовими, перебої з енергопостачанням і фізичне знищення виробництва після ракетних обстрілів … За цих обставин брухтозаготівельники домагаються зняття урядової заборони на вивезення з України найважливішої стратегічної сировини», – підкреслює видання.
Головний аргумент заготівельників — нині «брухт в Україні більше нікому купувати», оскільки після російських ракетних ударів тимчасово й частково призупинили роботу низки агрегатів практично всі великі метзаводи: «Запоріжсталь», «Каметсталь», «Інтерпайп Сталь», «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Водночас, продовжують функціонувати численні підприємства ливарної галузі. Згідно зі статистикою «Укрметалургпрому», у вересні 2026 р. в Україні було вироблено 131 тис. т рідкої сталі. Тому говорити про фізичну відсутність внутрішнього збуту в цій ситуації некоректно», – стверджує ГМК-центр.
В умовах, коли обсяги заготівлі падають через воєнний форс-мажор, дозволити вільне вивезення брухту — найпевніший спосіб остаточно добити металургію, що є одним із головних наповнювачів держбюджету.
Ситуацію ще більше погіршить сезонне зниження заготівлі брухту в осінньо-зимовий період через погоду, а також посилення мобілізації. Також видання зазначає, що аргумент брухтарів про вигідність продажів стратегічної сировини на європейському ринку не витримує жодної критики, оскільки до запровадження «нульової» квоти український брухт у ЄС не затримувався.
«Після надходження на європейську територію він переоформлювався і далі прямував до своїх кінцевих споживачів, турецьких металургів. Така схема давала можливість брухтотрейдерам не сплачувати експортне мито €180/т за прямих відвантажень до Туреччини, оскільки торговельна угода України з ЄС передбачає безмитні поставки. Втрати держбюджету від такої «вигоди» обчислювалися десятками мільйонів євро», – пише ГМК-центр.
Якщо розглядати надходження до держбюджету від експортних продажів брухту та готової сталі, то вони непорівнювані. Експорт брухту приносить 50–100 грн/т. Експорт готової сталі, виплавленої в Україні з цього брухту, — 13 000–15 000 грн/т.
Вивезення сировини ніколи й ніде не було для держави економічно вигіднішим, аніж виробництво з неї продукції з доданою вартістю. Видання також нагадує, що обмеження або повна заборона експорту сталевого брухту — досить поширена міжнародна практика. Єврокомісія наприкінці вересня оновила Регламент ЄС про перевезення відходів. Такою нетарифною регуляцією Європа відсікає від стратегічної сировини для декарбонізації головних реципієнтів-імпортерів — Індію та Єгипет, які традиційно посідають 2-ге і 3-тє місця за обсягами постачань брухту з ЄС.
«Збереження нульової квоти на експорт металобрухту — це стратегічний крок для захисту української промисловості в умовах війни. Спроби скасувати це обмеження без будь-яких запобіжників загрожують відновленню металургії України. Водночас таким запобіжником, на час простою пошкоджених агрегатів, міг би стати для держави тимчасовий дозвіл експортувати брухт в обмежених обсягах, а водночас — вилучати надприбуток від цього експорту до власної казни будь-яким способом (експортне мито, продаж квот на Prozorro)», – констатує ГМК-центр.