Сукупні втрати української економіки становитимуть 260-300 млрд доларів до 2035 року, якщо держава не запропонує системних рішень для покращення умов роботи промислового сектору. Такі дані озвучили фахівці Українського інституту майбутнього під час презентації результатів дослідження “Інерційний сценарій української промисловості в горизонті 2035”.
Ця сума включає недоотриманий ВВП, експорт, робочі місця та податки, які накопичуватимуться щороку за збереження поточних викликів: дорогої електроенергії, високої вартості залізничної логістики, відсутності доступу до дешевого капіталу, демографічної ерозії, погіршення доступу до зовнішніх ринків, в тому числі через CBAM та інші бар’єри, тощо.
Експерт УІМ Євген Астахов під час презентації наголосив, що українська промисловість зазначала значних втрат через російську агресію, яка суттєво послабила індустріальний потенціал країни. Так, із 12 металургійних підприємств із сукупною потужністю 42 млн т. сталі на рік станом на 2025 рік в Україні працює лише 5 із сумарним виробництвом до 8 млн т. Найбільші компанії галузі балансують на межі рентабельності. Через війну також скоротилась кількість працюючих гірничо-рудних підприємств із 9 у 2021 р. до 8 у 2025 р. При цьому експорт залізорудної сировини з України впав із 44 млн т у 2021-му до 31 млн т у 2025 р., а в 1 кварталі 2026 р. експорту скорочувався і надалі – на 34% р/р.
Хімічна промисловість, за словами Астахова, перебуває у стані структурної збитковості. Понад 50% підприємств галузі не працюють або знаходяться в зоні бойових дій, наразі функціонують лише 3 із 7 великих хімічних підприємств. Обсяги виробництва добрив в Україні у порівнянні із 2021 р. скоротились на 65%. Сектор машинобудування переживає колапс складного виробництва та критичну втрату унікальних компетенцій через міграцію та мобілізацію фахівців, констатували в УІМ.
Крім того, будівельна галузь на сьогодні працює на 60% від довоєнного піку, при цьому виробнича база будматеріалів завантажена на 25-40%. Найгірша ситуація у сегменті житлового будівництва через відсутність зрозумілих і доступних фінансових інструментів для придбання житла. Галузь функціонує і залежить від держзамовлень та донорських рішень.
Енергетика стала стелею для всієї промисловості через значні руйнування і подальший дефіцит генерації. Наразі доступна потужність в Україні становить близько 15 ГВт, хоча до війни країна мала 55-57 ГВт встановленої генерації. При цьому доступні обсяги не покривають піковий попит у 16,5 ГВт.
Окрім руйнувань та порушень в роботі через війну, промислові підприємства також стикаються з никою викликів, які суттєво погіршують їх становище та мають безпосередній негативний вплив на результати діяльності. Однією із ключових проблем є висока вартість електроенергії, яка є найдорожчою в регіоні, а в окремі періоди у три рази дорожча, ніж у ЄС, наголосили експерти УІМ. Це робить виробництво продукції таких енергоємних галузей як металургія, хімпром, будматеріали, нерентабельним. Викликом також є подорожчання залізничної та морської логістики на тлі постійних ударів росіян по залізничній тязі та портовим потужностям.
Ще однією значною проблемою в УІМ назвали критичний дефіцит кваліфікованих кадрів через виїзд до 7 млн українців за кордон та триваючу мобілізацію. Тут виклик полягає не тільки у скороченні пропозиції робочої сили, а й у ризику втрати компетенцій через неможливість швидкої заміни висококваліфікованих фахівців (інженерів, конструкторів, тощо), на підготовку яких потрібні роки. Окремо експерти наголосили на різноманітних бар’єрах на зовнішніх ринках, згадавши в тому числі екологічний податок CBAM, який зробив експорт української продукції металургії, хімпрому, цементної галузі та ін. нерентабельним.
В УІМ наголосили: відсутність системних рішень цих проблем запустить спіраль деградації у промисловості країни, коли негативні фактори запускатимуть незворотні процеси, починаючи зі зростання собівартості, що впливатиме на втрату конкурентоспроможності, призводитиме до скорочення виробництва та експорту, зменшення вантажних перевезень, зниження споживання електроенергії, супутніх послуг бізнесів і т.д.
“Ми говоримо про інерційні сценарії. Це не історія, коли нічого не відбувається. Це просто тихо прогресуюча деградація, яка насправді з кожним роком стає все менш оборотною. Тож сьогодні Україна обирає не між реформами і стабільністю, тому що стабільності не існує, а ми обираємо між складними, можливо, навіть дуже непопулярними рішеннями і деіндустріалізацією. Бо втрата промисловості для України буде набагато дорожча, ніж рішення, які можуть бути спрямовані на її підтримку”, – резюмував Євген Астахов.
