США прагнуть досягнути угоди про зелену сталь з ЄС, щоб протистояти надлишковому виробництву в Китаї

Адміністрація Джо Байдена «надзвичайно зосереджена» на досягненні угоди про «зелену сталь» з Євросоюзом та іншими партнерами, заявила міністерка торгівлі США Джина Раймондо. Підписання угоди поставить у невигідне становище вуглецевоємну сталь з Китаю та інших країн.

Як зазначає Green steel, під час конференції Американського інституту чавуну та сталі (AISI) у Вашингтоні Раймондо повідомила, що підтримує раніше запроваджені тарифи за «розділом 232» (Section 232) на імпорт сталі та алюмінію, які захищають американських виробників та нацбезпеку США.

За словами міністерки, угода про зелену сталь, заключення якої курирує Кетрін Тай, торговий представник США, стане «зміною правил гри» у галузі, яка протидіє надлишковим потужностям з виробництва сталі у Китаї. Ці переговори спрямовані на встановлення торговельних бар’єрів для сталі, виробленої з більш високими викидами вуглецю.

Американські виробники сталі є одними з найменших джерел викидів вуглецю у світі, оскільки доля електрометалургії, яка працює на металобрухті, висока у загальному балансі виплавки на відміну від доменних печей, що працюють на вугіллі та залізній руді.

«У Китаї немає чистої сталі. Ми наполягаємо на тому, щоб наша промисловість мала вищі екологічні стандарти та чистішу сталь, як у Європі, — сказала Раймондо. – Нам потрібна глобальна угода зі сталі, яка віддає перевагу вищій якості, екологічно чистій сталі та алюмінію. Це правильний спосіб поставити Китай у невигідне становище таким чином, щоб змінити все».

При цьому, Раймондо відмовилася сказати, чи є реальним досягнення цієї угоди до жовтня, порадивши запитати офіс Кетрін Тай.

У свою чергу, президент AISI Кевін Демпсі сказав, що ключовою перешкодою в цьому процесі є вимога Євросоюзу скасувати мита за «розділом 232», включаючи угоду про квоти для європейських виробників, і фактично замінити їх на угоду про зелену сталь. Водночас, американська сторона хоче зберегти деякі торговельні обмеження на сталь у рамках існуючої угоди.

Демпсі сказав, що мита за «розділом 232» все ще потрібні через зростання глобальних надлишкових сталеплавильних потужностей, які в основному зосереджені в Китаї, але поширюються і на інші країни Південно-Східної Азії, наприклад, Індонезію, де китайські меткомпанії будують заводи за рахунок державних субсидій.