До війни Росія та Україна були основними постачальниками чавуну на ринок США, зараз американські металургійні компанії придивляються до сировини з Бразилії та Індії, пише The Wall Street Journal
Протягом кількох тижнів після вторгнення Росії в Україну на американському ринку чавуну сформувався дефіцит. Дві третини з 6 млн. т чавуну, імпортованого США минулого року, надійшли з цих двох країн, але через бойові дії українські поставки зупинилися, а імпортери перестали замовляти у РФ.
У зв’язку з цим металурги шукають нових постачальників у Бразилії, Індії та інших країнах, при цьому посилюється дефіцит сталевого брухту. Водночас ціни на чавун зросли майже вдвічі.
Чавун змішують з брухтом в електричних печах і переплавляють у нову сталь. Близько 70% сталі, що виробляється в США, виробляється в електричних печах, що робить США особливо залежними від сталевого брухту і чавуну. Імпорт чавуну в США торік був на 20% вище, ніж у 2019 році.
Росія та Україна є найбільшими у світі експортерами чавуну, і протягом більшості років металургійна промисловість США є найбільшим покупцем у світі. За даними S&P Global, з січня ціна чавуну в США зросла на 74%, до $940/т.
Щоб компенсувати дорожчий чавун, виробники сталі почали більше купляти сталевий брухт. Такий попит підвищив ціну на високоякісний брухт на 51% з лютого і поклав початок новому раунду підвищення цін на готову метпродукцію. За даними S&P Global, спотова ціна на гарячекатаний рулон зросла з початку березня на 48%, до $1480/т.
На цьому тижні українські виробники сталі заявили, що повільно відновлюють виробництво на деяких металургійних заводах. ArcelorMittal South Africa заявила, що відновить виробництво чавуну приблизно на 20% від нормального рівня. Проте трейдери металу попереджають, що українські заводи можуть мати труднощі з експортом продукції.
Меткорпорація Steel Dynamics, штат Індіана, 3 березня отримала останню партію російського чавуну, контракт на додаткові поставки з Росії був скасований через війну, сказав генеральний директор Марк Міллетт. За його словами, компанія перенаправила закупівлі чавуну на Бразилію та змогла скоротити загальне використання цього товару, покращивши свої операції з переробки брухту. Виконуючи ретельнішу роботу з видалення міді, нержавіючої сталі та іншого металу, який забруднює сталевий брухт, Steel Dynamics може використовувати брухт нижчої якості.
На чавун припадає близько 10-20% сировини, що використовується для виготовлення сталі в електропечі. Міллетт говорить, що використання чавуну Steel Dynamics впало до нижньої межі цього діапазону завдяки покращенню переробки брухту.
Завод JSW Mingo Junction, штат Огайо, отримує чавун від своєї материнської компанії в Індії. JSW зазвичай не продає чавун за межі Індії, але глобальний дефіцит змінює це. Індійські метпідприємства можуть виробляти близько 1 млн. т на рік додаткового чавуну для експортних ринків, а JSW нещодавно продала пару вантажів чавуну для заводу United States Steel Big River Steel в Арканзасі.
Nucor Corp., найбільший виробник сталі в США та покупець 2,5 млн. т чавуну на рік, заявила, що заводи в Китаї, Японії, Об'єднаних Арабських Еміратах та Канаді також почали пропонувати чавун. «Це скоріше питання вартості, ніж проблема доступності», – сказав Даг Джеллісон, виконавчий віце-президент Nucor із сировини.
Американські металургійні компанії, які використовують доменні печі, зазвичай використовують розплавлений чавун для виготовлення готової сталі, а не продають чавун конкурентам. Нещодавно US Steel заявила, що має намір розширити виробництво чавуну на заводі в Гері, штат Індіана, для свого заводу Big River Steel. US Steel планує подвоїти щорічні потужності виробництва сталі на цьому заводі до 6,3 млн. т у 2024 році.
Розширення заводу є частиною програми зі збільшення виробництва плоского прокату до 10 млн. т, яку планується реалізувати в США протягом наступних двох років. Будівництво цих потужностей, ймовірно, підвищить ціни на чавун і брухт для американських виробників сталі. «Їм потрібен матеріал, – стверджує Марк Каплан, президент Consolidated Mill Supply Inc. дистриб’ютора чавуну в штаті Іллінойс. – Але компанії або не можуть собі цього дозволити, або не можуть знайти сировину».