Перед тим, як купити квартиру в нашому будинку на вулиці Анни Ахматової, 43, люди уважно роздивлялися план перспективного розвитку мікрорайону. Передбачалися там школа, два дитячих садочки, зона відпочинку… Років зо два щасливі новосели, простуючи до своїх осель пустирищами, тішили себе надією, що незабаром матимуть усе обіцяне, та на місці запланованого скверика з’явилися… висотки, а замість школи й дитсадка — автостоянки. І хоча поряд є підземний гараж, чимало машин так і залишаються безпритульними. Вони загороджують дорогу перед будинком, перекривають тротуари, часом виїжджаючи навіть на дитячий майданчик. Увечері до дверей під’їздів не протиснутися. Іномарки стоять так тісно, що між ними, буває, не залишається навіть проходу. Та то ще півбіди. Справжнє випробування починається, коли загримить грім чи пізнього вечора хтось влаштує феєрверк. В автомобілях спрацьовує сигналізація, і вся залізна армада перетворюється на дике ревуче стадо. Собаки з навколишніх будинків і підворіть аж захлинаються від гавкотіння, немовлята кричать… Нарешті з якогось вікна висовується чиясь скуйовджена голова і в той шум та гамір вплітається ще й гучна відбірна лайка.
Такі проблеми для багатьох киян цілком звичне явище. Ось, скажімо, мешканці будинку № 33 на вулиці Котельникова нарікають, що багатоповерхівки в Святошині ростуть мов гриби після дощу, а шкіл і дитсадків замало.
— Хіба ж можна, щоб у одній групі старенького дошкільного закладу було по тридцять вихованців,— скаржаться молоді мами. Але якщо малюків ще можна виховувати вдома, а потім через усе місто возити в гімназію, то автомобіль у квартирі не сховаєш. І коли вже призвичаївся регулярно їздити ним на роботу, то паркувати власний транспорт хочеться десь поблизу дому.
Двори розраховані на кілька десятків машин, а їх нині — сотні.
Можна зрозуміти проектувальників старої забудови: в п’ятдесяті-сімдесяті роки минулого вже століття не могли навіть уявити такий автомобільний бум. Тоді в двір ще можна було “запхнути” кілька гаражів для інвалідів і деяких спритників. Тепер, коли між старими дев’ятиповерхівками тулять хмарочос, автомобільну проблему не розв’язує навіть підземний паркінг. Вартість машино-місця там така, що далеко не кожному по кишені. Ось і стоять “Жигулі” з “Тавріями” просто неба, забираючи життєвий простір у своїх господарів та їхніх сусідів. Хоч як це й дивно, та найгостріше згадана проблема дається взнаки саме в нових мікрорайонах, які проектували й будували вже тоді, коли місто заполонили машини. Отже, можна було все розрахувати. Але ж ні. Ми знову (вкотре!) наступаємо на одні й ті самі граблі. Наобіцявши золоті гори, покупцям продають дороге житло, а коли ті, вселившись, починають розглядатися, де ж залишити транспорт, куди вийти з дитиною на прогулянку, як купити продукти першої потреби, адже навколо замість продуктових магазинів відкрили будівельні й меблеві…
Колись мені до рук потрапили ще “союзівські” норми житлового будівництва. Згідно з ними відстань між житловими будинками мала бути не меншою за їхню висоту. А на прилеглій території обов’язково облаштовували місце для дитячого майданчика і господарського двору. Метраж кожної ділянки визначали за допомогою простої арифметичної дії, помноживши певний стандарт на кількість мешканців. У тому документі навіть зазначали мінімальну норму дерев і кущів, їхнє розташування, з урахуванням площі й густоти населення, відкривали магазини і навчальні заклади, поліклініки й бібліотеки. Кажуть, буцімто ті правила часом порушували, але тоді кияни, котрі чудово знали свої права, скаржилися в усі інстанції — від санітарної служби до міського комітету партії — і таки домагалися свого. Нині ж оті норми не діють, а нових, либонь, немає. Принаймні довідатися про них мені не вдалося ні в міській санстанції, ні в архбудконтролі, ні в “Київпроекті”, ні в житлово-комунальних організаціях. Хоча й за нинішніх умов, певно, неважко було б фахівцям на підставі міжнародного досвіду та наших можливостей затвердити нові стандарти, про які повідомити громаді. І при-йняти ці норми за непорушний закон. Тоді, мабуть, і конфліктів на будмайданчиках поменшало б, і суперечок між сусідами, й обурених автолюбителів та скривджених дітей…
Світлана Петрова