19 липня у “Відомостях приватизації” з’явилося повідомлення про проведення конкурсу з продажу 76 відсотків пакета акцій ВАТ “Холдингова компанія “Луганськтепловоз” з використанням відкритості пропонування ціни за принципом аукціону. Це означає, що для флагмана українського транспортного машинобудування почався зворотний відлік часу і по завершенню 75-денного
періоду він нарешті отримає інвестора, з приходом якого на підприємстві пов’язують великі надії. Які саме, нам погодився розповісти генеральний директор “Луганськтепловоза” Віктор Бикадоров.
– Вікторе Петровичу, скидається на те, що восени на підприємстві нарешті з’явиться новий власник. Чого ви від нього очікуєте?
– Насамперед забезпечення продуктивної та стабільної роботи підприємства. Всі вимоги до потенційних покупців чітко сформульовані в інвестиційних зобов’язаннях, де ми маємо, зокрема, детально прописану інноваційно-інвестиційну частину. Нам потрібен не просто грошовий мішок,
якого не цікавить, що конкретно він купує, оскільки через якийсь час сподівається нову власність з вигодою для себе перепродати, а надійний профільний інвестор. Його завдання зберегти номенклатуру та забезпечити модернізацію виробництва, надати підприємству доступ до сучасних
технологій, вивести його на нові – потенційно ємні – ринки збуту продукції.
– Тобто приватизації “Луганськтепловоза” альтернативи немає?
– Так, підприємство повністю вичерпало свої внутрішні ресурси: зношеність основних фондів становить 60-65 відсотків, по активній частині (устаткування) – до 85 відсотків. Те, що ми на сьогодні маємо, дає нам лише 3-4 відсотки необхідних для розвитку обігових коштів. Окрім того,
залишаючись у державній власності, підприємство було приречене на програш у конкурентній боротьбі, бо рівність всіх форм власності у нашому випадку суто декларативна. Менеджмент будь-якої державної компанії буквально пов’язаний різноманітними законодавчими актами. Керівники підприємств з державною формою власності в принципі не можуть залучати кредитні ресурси
для своїх програм, адже не мають права навіть закласти основні фонди в їх забезпечення.
Тому від приходу нового власника на підприємство зиск отримають усі. Держава з часом, за рахунок зростаючих податкових відрахувань, матиме ще вагомішу компенсацію, ніж зазначені як стартові 292 мільйони гривень, трудовий колектив зможе спокійно дивитися у майбутнє, а керівний склад, врешті-решт, покаже все, на що здатний.
– Але судячи з даних, наведених в оголошенні, протягом останніх років Були в підприємства і білі смуги. Наприклад, 2004 року ви отримали понад 200 тисяч гривень прибутку?
– Звісно, ми не сиділи склавши руки, кризовий період в житті підприємства, до якого можна сміливо зарахувати останні 15-16 років, нас багато чого навчив. Підприємство стало багатопрофільним, нам вдалося збільшити номенклатуру продукції. Загалом режим роботи в останні роки можна назвати
дослідно-експериментальним. Ми багато працювали в сфері розробки нових зразків техніки, сподіваюсь, скоро зможемо все, чого навчилися, продемонструвати на практиці. Важливо й те, що нам вдалося зберегти інтелектуальний і кадровий потенціал підприємства. Тому новий власник
застане не руїни, його зустріне дієздатний трудовий колектив з великими можливостями і ще більшим бажанням працювати на повну потужність.
– Вікторе Петровичу, у пресі вже було озвучено кілька потенційних претендентів на “Луганськтепловоз”, серед них є досить поважні фірми, на кшталт німецького “Сіменса” чи російського “Трансмашхолдингу”. А кому віддаєте перевагу особисто ви?
– Я вже неодноразово висловлювався з цього приводу, можу лише повторити. Для підприємства є принциповими два моменти: по-перше, щоб конкурс відбувся прозоро і законно, бо другого туру судової тяганини, в яку нас було втягнуто після першої спроби приватизації у 2001 році, завод просто не витримає; по-друге, щоб ми отримали саме профільного інвестора. В принципі
кожен з потенційних інвесторів має свої переваги: німці – це насамперед технології, росіяни – величезний ринок, без доступу на який важко уявити повноцінне завантаження “Луганськтепловоза”. Хоча, напевне, в плані технологій росіяни після нещодавнього придбання в Німеччині одного із найстаріших та поважних європейських інжинірингових центрів
“Fahrzeugtechnіk Dessau AG” навряд чи комусь поступаються.
За нашими підрахунками, навіть повне завантаження наших потужностей з боку “Укр-залізниці” означатиме їх використання лише на 20-25 відсотків. Безумовно, цього замало для того, аби говорити про відродження колишньої сили українського транспортного машинобудування. А ми маємо саме це на меті.
– І коли це може статися?
– Якщо все піде за нашим планом і ми отримаємо доступ на перспективні ринки, думаю, що до 2010 року ми зможемо відродити “Луганськтепловоз” щонайменше відсотків на 70.
– Дякую за розмову. Бажаємо вам успішного проведення конкурсу і реалізації всього наміченого.
Тетяна Федоряка
[“Урядовий кур’єр”,27.07.2006]