Гірничорудні підприємства через суд повернуть державі
Кризова ситуація на ринку залізорудної сировини, яка загрожує національній безпеці країни, змушує новий уряд відновити справедливість і повернути гірничорудні підприємства в державну власність.
Виступаючи в Донецьку, Президент України Віктор Ющенко торкнувся теми приватизації стратегічних для України підприємств, зокрема Укррудпрому. На думку Президента, держава втратила від приватизації гірничорудних підприємств близько 1,5 мільярда доларів. Нагадаємо, що 9 підприємств Укррудпрому було продано всього за 270 мільйонів доларів. Щоб зрозуміти, що таке гірничорудні підприємства і скільки вони коштують, варто навести приклад — у Росії контрольний пакет акцій Стойленського гірничо-збагачувального комбінату (ГЗК) коштував Новолипецькому меткомбінату 600 мільйонів доларів, а Михайлівський ГЗК був куплений за 1,7 (!) мільярда доларів.
У цьому контексті виглядають як знущання слова генерального директора Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату про те, що інвестори заплатили за пакет цього підприємства (а його можна порівняти з двома згаданими російськими підприємствами за обсягом виробництва. — Авт.) найбільшу ціну. Нагадаємо, що 37,57-відсотковий пакет акцій Інгулецького ГЗК у липні 2004 року ТзОВ «Смарт-груп», контрольоване росіянином Вадимом Новинським, купило (ви не повірите!) всього за 162,9 мільйона гривень (близько 30 мільйонів доларів). І це при тому, що ціна концентрату становила 38 доларів при собівартості 17 доларів за тонну. За цією ціною трейдери, афільовані зі «Смарт-груп», продавали концентрат до грудня 2004 року із середньомісячним обсягом реалізації 1,1 мільйона тонн. Це дозволило отримати посередникам прибуток близько 25 мільйонів доларів. Отже, за лічені місяці ефективні інвестори відбивають свої «кревні». Цікаво, чи якийсь господар захотів би продати курку, яка щоденно приносить йому по десять гривень, за 20 гривень?
Крім того, варто нагадати, як «Смарт-груп» отримала контроль над рештою акцій підприємства. У жовтні 1999 року було створено компанію «Смарт-груп». А вже через три місяці ця компанія отримала в управління державний пакет 50 відсотків плюс одна акція ІнГЗК на цілих п’ять років. При цьому компаніям, афільованим зі «Смарт-груп», вдалося отримати у власність решту акцій комбінату. Маючи контроль над підприємством, «нові інвестори» вирішили не чекати приватизації, а довести свій пакет акцій до обсягів контрольного (тобто до 50 відсотків) за рахунок додаткової емісії. У квітні 2003 року збори акціонерів збільшили статутний фонд на 44,9 мільйона гривень — до 181 мільйона, що означало фактично зменшення державної частки на підприємстві з 50 відсотків до 37,5 відсотка. Цікаво, що на цих зборах були присутні й представники держави, які проголосували за додаткову емісію. Незважаючи на боротьбу Фонду держмайна за визнання емісії незаконною, на приватизаційний конкурс у середині минулого року все ж було виставлено державну частку в 37,5 відсотка.
Голова Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації Валентина Семенюк вважає, що необхідно відкривати кримінальні справи щодо тих осіб, які провели додаткову емісію на цьому підприємстві, оскільки було порушено права держави. Валентина Семенюк вважає, що ІнГЗК слід повернути у державну власність. Голова комісії оскаржує в різних судових інстанціях приватизацію як ІнГЗК, так і Укррудпрому в цілому.
Основним негативним фактором у приватизації підприємств Укррудпрому стало те, що вона докорінно змінила конфігурацію в гірничо-металургійному комплексі: заклала основи системної кризи, створила монополію, розділила глухою стіною металургів та гірничорудні підприємства.
Під час свого виступу в Донецьку Президент України Віктор Ющенко наголосив, що влада повинна втрутитися в монополізм на гірничо-металургійному ринку. За його словами, внаслідок монополізму і посередництва штучно завищуються ціни на руду від 30 до 80 відсотків. Деякі структури відкрито шантажують конкурентів непостачанням сировини. Внаслідок цього торік Україна втратила півмільйона тонн сталі. Причому вітчизняним споживачам продукцію нерідко продають на 10—15 відсотків дорожче, ніж на експорт. У цій ситуації, на думку Президента, є два способи встановлення цін: або через Державний комітет ціноутворення, або завдяки конкуренції на ринку. До речі, приватизацію гірничорудних підприємств проводили за спеціальним законом, який пролобіювали власники гірничо-збагачувальних комбінатів. Згідно з цим законом, придбати підприємства могли тільки ті компанії, які вже володіли блокуючими пакетами акцій ГЗК.
На думку Валентини Семенюк, якщо не виправити ситуацію з Укррудпромом, ми втратимо інші галузі. У грудні минулого року гірничорудні підприємства, зокрема ІнГЗК, різко підняли ціни і зупинили постачання сировини на металургійні комбінати. Тобто фактично спричинили кризу, яка ледве не призвела до непоправних наслідків. Діяльність нових власників гірничорудних підприємств боляче вдарила не тільки по металургійних підприємствах, а й по державному бюджету. В результаті дій ГЗК у грудні минулого року, за інформацією Металургпрому, державний бюджет не дорахувався близько 109 мільйонів гривень.
Утім гірничо-збагачувальні комбінати аргументують підвищення цін необхідністю вкладення коштів у реконструкцію і модернізацію основних фондів. Проте рентабельність продажу хоча б того ж концентрату сягає 300—400 відсотків. Виникає питання, куди ж діваються кошти? Деякі підприємства галузі, тримаючи найвищі ціни на ринку, демонструють досить скромні фінансові показники.
Той же ІнГЗК, за словами його генерального директора Володимира Півня, реалізуючи продукцію через посередників-акціонерів, у другому півріччі минулого року примудрився отримати 28 мільйонів гривень збитків, а за результатами року вийти аж на 16 мільйонів чистого прибутку.
Отже, проблеми у власників гірничо-збагачувальних комбінатів виникли не тільки через непрозору і безконкурентну приватизацію підприємств. З’явилися вони через небажання дотримуватися правил чесної гри і сплачувати відповідні податки. Уряд має намір радикально підійти до виправлення ситуації в гірничо-металургійній галузі.
Сергій ДИБСЬКИЙ
[Україна молода, №029, 16 февраля 2005]