Василь ПРИСЯЖНЮК, начальник Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища:
— Якщо йдеться про ціну на житло і досягнення його доступності, то треба говорити насамперед про насичення ринку до певної межі. Доки цього не буде, вартість житла коливатиметься і поступово зростатиме. Нині в Києві ми маємо близько 55 млн кв. м житла. Згідно з генеральним планом міста, ми повинні до 2020 року побудувати ще 26 млн кв. м. Лише тоді на одного киянина в середньому припадатиме 27 кв. м житла. Нам ще далеко до тієї межі й показника європейських країн — 30 — 50 кв. м. Сьогодні ми лише на половині шляху до цих цифр. Треба щороку нарощувати обсяги будівництва. Торік ми здали в експлуатацію 1 млн 200 тис. кв. м житла, цьогоріч плануємо мінімум 1,4 млн кв. м, та й цього ще недостатньо.
Треба говорити про ті чинники, які впливають на вартість житла. По-перше, це політична стабільність у суспільстві, по-друге, вартість енергоносіїв. Стабільного показника немає, ціни щороку зростають, зокрема й на метал, цемент та інші будівельні матеріали. На вартості житла також позначається можливість кожного інвестора вирішувати питання інженерного забезпечення тієї чи іншої території. Потрібно прокласти інженерні мережі, комунікації, підвести газ, воду, тепло, електрику, і, звичайно, це залежить від технічних умов. На жаль, ця інфраструктура все-таки у нашому місті відстає, особливо в питаннях енергозабезпечення. Тому щороку ці показники змінюються, навантаження на вартість житла зростає. Щоб зменшити це навантаження, потрібно відводити окремі території лише для потреб київської громади. І за замовленням КМДА їх повинні готувати до будівництва, на це мають передбачатися окремі кошти. Підготувати таку ділянку слід, наприклад, на території житлового масиву Осокорки, центральної чи південної, а тоді розпочинати роботи. Тоді міська влада зробить справді значний вклад у зменшення вартості житла, не буде і додаткових навантажень на один квадратний метр.
Василь МОЖАР: “Ми порівнюємо ситуацію з Україною, яка ще не вийшла з житлової кризи після Радянського Союзу. Норма забезпечення житлом була настільки низькою, що просто треба розселити з однієї квартири у 2—3. Ми ще недостатньо наситили ринок нерухомості житлом, і ціни можуть справді зменшитися. Формула така: потрібно наситити ринок нерухомості, для цього потрібен час, умови і бажання, сприяння і уряду, і місцевої влади, а підприємці, відповідно до тих умов, які їм створять, створюватимуть цю нерухомість, направлятимуть її на ринок”.
Крім того, нині забудовники вкладають кошти у розвиток соціальної та регіональної транспортної інфраструктур. І ця цифра регулюється відповідно до законодавства, тобто міська рада може робити таке навантаження до 20 % загальної вартості робіт, що інвестор-забудовник перекладає на тих громадян, які хочуть купити житло. І все це складається в ту цифру, яку маємо сьогодні.
Інвестори-забудовники також зобов’язані споруджувати, крім житла, об’єкти соціального призначення, насамперед школи й дитячі садки. На мою думку, це повинна взяти на себе міська влада й щороку закладати в бюджет міста і районів будівництво загальноосвітніх та дошкільних закладів. А забудовники повинні зводити лише житло й належну інфраструктуру на першому-другому поверхах, яка не повинна позначатися на ціні квартири. За таких умов зможемо стабілізувати ринок житла в Києві.
Денис ЖАРКИХ:
— Дякую, скажіть, будь ласка, за Черновецького будувати стали більше чи менше?
Василь ПРИСЯЖНЮК:
— Я назвав цифру — більше, звичайно, більше. В 2005-му здано в експлуатацію 1 млн кв. м житла, торік — 1 млн 200 тис., а цього року буде 1 млн 400 тис. кв. м.
Головним чином будівництво лягає на “Київміськбуд” як основного нашого підрядника. Нині столична влада та адміністрація й особисто мер ставлять питання так, щоб було вчасно розроблено містобудівну і проектно-кошторисну документацію на зведення об’єктів інженерної інфраструктури, колекторів, інженерних комунікацій, мереж енергопостачання, і щоб бюджет та план соціально-економічного розвитку міста передбачали спорудження шкіл й дитсадків. Усе це впливатиме на зростання обсягів будівництва житла.
Денис ЖАРКИХ:
— Тобто, щоб наситити український, зокрема київський ринок житла, його потрібно більше споруджувати?
Василь ПРИСЯЖНЮК:
— Так. Що стосується соціальних квартир, то сьогодні робиться усе для того, аби збільшити їхню кількість. Нинішнього року інтенсивно зводять будинки на вулиці Милославській на Троєщині. Це свідчить про те, що питання можна вирішити. Вимоги до цього житла дещо інші, вони не такі як до комерційних, але в межах державних норм, і передбачають помірні площі одно-, дво-, трикімнатних квартир.
Василь МОЖАР, перший віце-президент холдингової компанії “Київміськбуд”:
— Якщо аналізувати рік, що завершується, по ситуації на ринку нерухомості, то 2007-й випадає із загальних принципів, що спостерігалися протягом останніх 5 — 10 років. Нинішнього року ринок нерухомості був найпасивнішим. Це визначалося різними чинниками, зокрема й дуже високою активністю 2006 року, коли можна було продати все, що хотілося. Незалежно від того, де, ким, як і в якій якості воно було представлено. Друга прикмета 2007-го — наявність на ринку компаній, які не виконали своїх зобов’язань. Увесь час навколо цих компаній точаться розмови: з’являються одні, зникають інші, лише змінюються назви. У пресі жваво обговорюють ці проблеми. Тож інвестори нерухомості насторожилися, поводилися дуже обережно, були пасивними.
Олександр БОНДАРЕНКО: “Нинішній період — період стагнаційний на вторинному ринку житла, спровокований психологічними й соціально-економічними чинниками. Психологічно тяжко переступити через межу 3 тис. у. о. за 1 кв. м. Економічний чинник — темпи зростання цін на житло у минулі роки значно перевищували темпи збільшення реальних доходів населення”.
«Крещатик», №214 (3204), 12.12.2007