Що буде в Україні після того, як буде скасовано мораторій на продаж землі? Земля стане товаром і Україна піде тим самим шляхом, що ним пішов рішуче весь світ, починаючи ще з Французької революції 18 століття. Але в нашій ситуації йдеться про дещо інше.
Той процес на Заході розтягнувся навіть не на століття, а на тисячоліття. Західний світ почав звільняти від кріпаччини свого селянина, починаючи ще з 11 століття біжучої ери. Натомість ми живемо у дуже парадоксальному світі. Він за походженням є переважно селянським, але тут, в Україні, земля ніколи не належала селянству. Якщо говорити відверто, то це насправді було першопричиною всіх без винятку інцидентів, а тим паче катастроф, в українській історії за останні кілька сот років. Україна увійшла в ХХ століття, що в ньому селянство на Заході, а фермерство у США та Канаді мало свою землю, в якомусь розумінні безземельною.
У минулому столітті Україна пройшла через безконечно тяжкий досвід, починаючи з 1929 року. І до сих пір вона від нього не відійшла. І тепер, в режимі майже імпровізації, грандіозного експромту, впродовж кількох тижнів, починаючи з 1 січня 2008 року, земля в Україні стане товаром! Думаю, цього не минути! Одночасно треба приготуватися до того, щоб у нас ця ситуація не перетворилась на грандіозний вибух українського Везувію, ба, навіть українського Чорнобиля. Такі радикальні зміни неможливо провести впродовж семестру. Історія робила це століттями, а в нас, виходить, на це не пішло навіть десятиліття.
Хочу ще раз зауважити, що це зрештою відбудеться. Але на місці влади треба передовсім подумати про тих, хто зараз живе на землі. Подумати про їх інтереси, про те, що більшість з них люди літні. Отже, ними треба якимось чином заопікуватись. Одним словом, це має стати для всіх нас грандіозною антропологічною проблемою. Інакше історія остаточно доб’є українське селянство. Селянство, яке страждало впродовж століть, обробляючи не свою, а чужу землю. Десь у 1918-1928 роках ця земля фантомно ніби стала селянською. Але, починаючи з 1928-го року і далі, цю землю у селянства безцеремонно відібрали. І воно за це розплатилося 1932-33 роком. Український селянин в минулому взагалі жив погано, навіть дуже погано. Але потім, в радянські часи, став жити ще гірше. Зрештою, в 1932-33 роках величезний масив українського селянства взагалі перестав існувати.
Тепер же, з „товарним оформленням землі”, історія добиває рештки, релікти українського селянства. В цьому контексті варто пам’ятати, що так звана українська національна ідея, зрештою, ті чи інші жанри, формати української національної культури, звичайно походять із села. І раптом це тепер, з моменту перетворення землі на товар, зникне остаточно. На мою думку, це можна трактувати на кшталт національної катастрофи.
Хто сьогодні зможе захистити українське селянство? Відверто кажучи, я не бачу політичних сил, які могли б щось зробити для села. Коли пригадати, наприклад, так званий РУХ, адже всі без винятку лідери-рухівці були вихідцями з села, то вони, як це не дивно, нічого не зробили для села. Вони вже тоді стали „людьми міськими”. Не дивно, що українське село щодо РУХу було налаштоване дуже вороже.
В теперішній ситуації немає навіть рухівців, на яких хоч були сподівання, виходячи з їх народницької риторики. Ми сьогодні маємо в парламенті виключно міські політичні сили. Партію великого капіталу, партію середнього капіталу і партію, сказати б, напівсереднього капіталу, маю на увазі „Нашу Україну”. Я не бачу серед них постатей, які здатні зрозуміти, що насправді може відбутися на селі. Можливо, за винятком пана Президента. Сподіваюсь, що він хоч трохи пам’ятає про ситуацію минулого в українському селі, і, можливо, він може собі уявити всю небезпеку того, що може статися. Звичайно, якщо він зможе це зробити.
Особливо хочу зауважити, що є персонажі і в Партії регіонів, і в таборі обох „помаранчевих” блоків, які взагалі не зацікавлені в якій-небудь аграрній реформі, не кажучи вже про впорядкування буття сільського жителя. Вони переважно думають лише про свої інтереси в напрямі тієї чи іншої комерційної авантюри. Одним словом, ми є свідками тої самої підлості, яка аж переповнює сучасну Україну, в якій без перестану крадуть землю, попри відсутність зовні юридичної можливості стати її власником. Земля в Україні стає не просто товаром, а предметом бандитської комерції тисяч і тисяч людей. Ось це дуже серйозна обставина, дуже серйозний бар’єр на шляху цивілізованого впорядкування аграрної сфери в Україні.
Одним словом, перед нами серйозне національне завдання і, можливо, найважливіше після самого явища незалежності. І в цій визначальній, критичній ситуації в українського селянства немає своїх політичних репрезентантів в парламенті.