У червні Метінвест Політехніка, приватний технічний університет, який започаткувала Група Метінвест, відзначає своє 5-річчя. Тож UAprom розпитав керівника департаменту управління якістю освіти та акредитації університету Костянтина Мойсеєнко про довід роботи, тренди технічної освіти та особливості залучення студентів на інженерні спеціальності. Він також поділився підходом університету, який поєднує класичне навчання із практикою на підприємствах, забезпечує студентам доступ до сучасних лабораторій, програм бізнес-стажувань на промислових підприємствах за кордоном та залучає охочих до вирішення проблем бізнесу, розвиваючи науково-дослідний напрям.
Метінвест Політехніка вже має два випуски магістрів, а цьогоріч очікується перший випуск бакалаврів. Як зараз організоване навчання в університеті?
Ми комбінуємо дистанційне навчання з очними лабораторними тренінговими сесіями на підприємствах. Студенти вчаться працювати із обладнанням, отримують практичні знання від фахівців і знайомляться з робочими процесами. Університет пропонує понад 20 акредитованих програм – від фахової передвищої освіти до аспірантури. Наш пріоритет це інженерна освіта. І навіть ті програми, які не можна назвати інженерними – менеджмент, або економіка – сфокусовані на бізнес-процесах та особливостях управління саме в промисловому бізнесі.
В Україні є розуміння необхідності застосовувати більш сучасні підходи у навчанні спеціалістів, адаптовувати освітні простори та наповнення програм до потреб економіки. Про ці пріоритети говорять і в уряді. Яких стандартів ви дотримуєтеся та які сучасні підходи впроваджуєте?
Ми створюємо лабораторії на підприємствах. Наприклад, у співпраці з комбінатом Каметсталь ми відкрили лабораторію автоматизації, оснащену обладнанням від Siemens та ABB. Вона є унікальною в Україні, оскільки поєднує обладнання від декількох постачальників та дозволяє проводити навчання не тільки для студентів, а й для персоналу відповідних підприємств. У процесі навчання ми також використовуємо англомовну електронну бібліотеку Cortext, завдяки якій студенти і викладачі мають доступ до сучасної технічної літератури. Крім того, замість традиційної академічної мобільності ми розвиваємо напрям бізнес-стажувань, зокрема й на галузевих підприємствах за кордоном. Ми вже возили групу студентів на Promet Steel в Болгарії, а 2 червня нова група магістрів вирушила на місячне стажування до компанії Danieli, одного з провідних виробників металургійного обладнання у світі. Студенти ознайомляться із технічними і технологічними рішеннями компанії, кращими практиками їх застосування та дізнаються, яким чином досягається певна виробнича культура, оскільки програмою також передбачені екскурсії на заводи європейських компаній, які експлуатують техніку Danieli.
Як ви обираєте студентів для участі в цих програмах?
Відбір проходить на конкурсній основі. Ми звертаємо увагу на бекграунд кандидатів, професійну підготовленість, іноді навіть виробничий досвід. Важливе значення має знання технічної англійської мови. Ми також просимо студентів записати відео, в якому вони розповідають про себе та про те, яку цінність стажування матиме для них як для фахівців у майбутньому. Ми вважаємо, що такі стажування більш корисні для тих, хто навчається на магістерських програмах, оскільки це вже передній край професії.
Які результати стажувань? Чи мають вони практичне втілення?
Так, зазвичай стажування це елемент дипломного проекту, в межах якого наші магістри розробляють конкретні рекомендації для впровадження в роботу бізнесу. Також маємо інші формати, які допомагають реалізувати розробки на практиці. Наприклад, наші студенти брали участь у конкурсі «Ігри заводів» в межах Групи Метінвест. Це ініціатива, де команди студентів із різних університетів розробляють рішення реальних виробничих проблем. Команда Метінвест Політехніки цього року посіла перше місце, і тепер наш проєкт з енергозбереження реалізують на «Запоріжсталі».
Плануєте поглиблювати співпрацю із бізнесом у цьому напрямі?
Насправді бізнес часто недооцінює можливості освіти і науки у вирішенні своїх операційних, технологічних чи виробничих проблем. Ми у Метінвест Політехніці розвиваємо цей напрям і співпрацюємо з підприємствами, які мають дуже конкретні запити. До прикладу такі, як зменшення зносу розмелювальних кульок при збагаченні руди. У таких випадках ми формуємо команду, до якої залучаємо в тому числі студентів магістерських програм, які спільно з фахівцями підприємства працюють над пошуком рішень. Залучення студентів до цього процесу є важливим інструментом, який забезпечує результативність освіти. Проблемний підхід – це тренд в сучасній освіті. Такий формат роботи також дозволяє адаптувати освітні програми відповідно до нових отриманих знань.
Тобто Метінвест Політехніка окрім освітньої виконує також функцію R&D для бізнесу?
Так, не кожний бізнес може дозволити собі мати власний R&D центр. В такому разі аутсорс це той шлях, який дозволяє вирішити виробничу проблему і оптимізувати витрати. В структурі Метінвесту Політехніка поступово стає мабуть головним R&D підрозділом. Хоча це не виключає будь-яких досліджень, інновацій, модернізацій чи покращень, які існують в операційній діяльності підприємств і навіть не потребують залучення Політехніки.
Чи звертаються до вас компанії поза межами Групи Метінвест?
Ця практика є дуже поодинокою. Я так розумію, існують побоювання, що результати досліджень стануть відомі Метінвесту. Однак попри те, що це головний стейкхолдер університету, ми все ж є самостійною організацією, яка дотримується академічної свободи і академічної етики.
Як ви дивитесь на урядову ініціативу Science City? Чи зможе вона стати дієвим інструментом залучення інвестицій і розвитку науки?
Ми не долучалися до обговорення цієї ініціативи, хоча варто зазначити, що будь-які спроби, які допоможуть поєднати науку і практику та сприятимуть науковим і освітнім організаціям у пошуку свого місця на ринку, мають право на життя.
Загалом, ідея наукових парків, спільного використання наукової інфраструктури, яка лежить в основі цієї ініціативи, не нова. Однак важливо, як вона буде реалізована з точки зору правового і економічного забезпечення. Наука вимагає значного фінансування, тож масової появи наукових парків досягнути неможливо. Але якщо ми побачимо два-три дієві приклади, то вони можуть стати основою для того, щоб в майбутньому це запрацювало більш масштабно.
Якщо буде підтримка з боку держави навіть у формі конкурсного фінансування грантів, то це один шлях залучення потенційних резидентів Science City. Інший – це бізнес. Якщо підприємці побачать, що в освіті і науці України є потенціал корисного використання або отримання конкретних результатів, вони також долучаться.
Наразі очікується вступна кампанія. Як залучаєте абітурієнтів, на кого орієнтуєтесь і як коригуєте свою стратегію з урахуванням значної міграції та негативних демографічних прогнозів?
Окрім негативних демографічних тенденцій ми також стикаємось із тим, що люди мало обізнані про інженерні професії та їх переваги, часто вважають професію інженера непотрібною. Тому ми активно працюємо зі школярами в цьому напрямі. Водночас бачимо потенціал у дорослій аудиторії, яка в умовах обмеженого кадрового ресурсу може знайти себе в інженерії.
В умовах конкурентного освітнього ринку та змін у запитах роботодавців, які все частіше шукають не диплом, а сукупність скілів та знань, ми пропонуємо гнучкі формати навчання. Знання можна здобувати як через ступеневу освіту (бакалаврат, магістратура), так і через мікрокредитні програми. Це світовий тренд — такі моделі застосовують, зокрема, Microsoft із платформою Credentials, яка дозволяє отримати маленькі мікрокваліфікації, пройшовши відповідні курси. Зараз ми намагаємося комунікувати з аудиторією і продавати наші мікропрограми, пов’язані із софтскілами, безпекою праці, тощо. А вже маючи зв’язок із людиною, яка прийшла на мікрокредитну програму, можна запропонувати їй навчання на більш широких ступеневих програмах. Також плануємо великі ступеневі програми розбивати на окремі модулі, які дозволять вивчати окремі теми чи отримувати конкретні скіли. Цей формат також вписується у концепцію освіти протягом життя.
Насамкінець, Метінвест Політехніка не ставить собі за мету мати 30 тисяч студентів. Наразі у нас навчається трохи більше 700 студентів. І наша мета – 1200 студентів на кожному курсі.
А як наразі виглядає ринок роботодавців? Які у них запити? Як війна і руйнування промислових підприємств вплинули на попит на інженерні спеціальності?
Люди, які бачать перспективу в інженерному бізнесі, який створює засоби виробництва або технології для інших галузей, чутливі до ризику. І треба визнати, що в ситуації тривалої невизначеності такий бізнес, особливо невеликий, залишатиме Україну. Проте є й протилежна тенденція: на все більш вільному полі конкурувати і отримувати вигоду ставатиме легше, тому ті, хто не буде боятися певних ризиків, продовжить розвиватися в Україні навіть в умовах воєнної загрози, як це відбувається, наприклад, в Ізраїлі.
Наш університет має гірничо-металургійний профіль, тож ми готуємо фахівців для цієї галузі. Разом з тим ми маємо студентів із неіндустріальних регіонів, які вступають до нашого університету, оскільки цікавляться управлінням та організацією роботи промислових підприємств загалом. Тож ми сподіваємося масштабувати нашу профільну програму «Управління модернізацією металургійного підприємства», адаптувавши її до інших галузей: гірництва, робототехніки, автоматизації промисловості, тощо.
Спільно з Дніпровською політехнікою ми також працюємо над проектом узгоджених дипломів. Таким чином ми зможемо давати загальну інженерну основу, а індивідуальну освітню траєкторію формуватиме заклад, що найкраще спеціалізується у певній сфері — гірництві, металургії, машинобудуванні, залізничному транспорті, виробництві техніки чи дронів.
До речі, плануєте розвивати освітні програми у сфері MilTech, готувати спеціалістів для потреб оборонних підприємств?
Ми займаємося певними дослідженнями і напрацюваннями в цій сфері, однак коментувати їх я не стану. Зазначу також, що зараз цей напрямок сконцентрований у мережі невеликих виробників, які мають дуже вузьку спеціалізацію, знання і необхідні для цього навички. За рахунок цієї дрібності вони не дуже помітні для себе з точки зору розвитку технологій та виробництв.
В плані навчання ми впроваджуємо окремі модулі, наприклад, геологічне картографування або використання спеціальної техніки в тому числі у безпекових цілях.
Яка наразі ситуація з інженерною освітою в Україні?
Потроху інтерес до інженерних спеціальностей відроджується. Та ж Метінвест Політехніка була створена як засіб збереження і розвитку інженерних шкіл. І зараз ми бачимо, що, наприклад, Київська школа економіки також починає заходити на цей ринок. Причому вони, як і ми, розвивають технічну освіту з фахової передвищої. Це основа, на якій можна було би в перспективі створити всю вертикаль.
Попит на якісну інженерну освіту зростає. Люди розуміють, що інженерна професія дає можливість добре заробляти. Частина зацікавлення пов’язана з розвитком військового виробництва, зокрема конструюванням, експлуатацією та ремонтом безпілотників.
Ставлення батьків і дітей до технічних спеціальностей також змінюється під впливом соцмереж, які часто є джерелом інформації про успіхи технологічних стартапів. Це допомагає популяризації інженерії. Вважаю, що для України була б корисною власна програма з популяризації точних і природничих наук, починаючи зі школи.