«Україні потрібно зробити цифровий стрибок від паперових документів до штучного інтелекту» - Олег Щербатенко, IT-Enterprise

Керівник IT-Enterprise Олег Щербатенко в інтерв’ю UAprom розповів про ситуацію із впровадженням цифрових технологій у діяльність українського бізнесу, а також про перспективи трансформації економіки держави у відповідності до принципів Індустрії 4.0. 

нас ...
«Україні потрібно зробити цифровий стрибок від паперових документів до штучного інтелекту» - Олег Щербатенко, IT-Enterprise

На конференції в Лугано уряд презентував проєкт Плану відновлення країни. Один із його пунктів стосується розвитку цифрової економіки. Зокрема, в цьому контексті згадується і концепція Індустрії 4.0. Поясніть її суть, які переваги вона дає економіці, промисловості? 

Маю трохи нагадати історію. Поняття Індустрії 4.0 пов'язане з промисловими революціями. У світі їх було кілька, і остання сталася 2014 року. Про неї насамперед заговорили у Німеччині, коли побачили зростаючу роль Китаю як світового виробника. Чинник дешевої робочої сили змушував бізнес розміщувати виробництва у КНР. За роки цього процесу Китай став топ-виробником, тоді як США та інші розвинуті країни втратили своє лідерство. Стало зрозуміло, що треба повертати виробництво додому. І цей процес мав відбуватися на зовсім іншій технологічній основі, яка б дозволила нівелювати фактор дешевої робочої сили. Цей виклик призвів до появи технологій штучного інтелекту (ШІ) та промислового інтернету речей, які допомагали прискорювати процеси та виробляти товари під індивідуальні вимоги клієнтів. Тому Індустрія 4.0 це насамперед про створення нових технологічних виробництв.

Як гадаєте, що наша держава вкладає в це поняття, з огляду на представлений в Лугано план? Чого прагне досягти? 

У світі зрозуміли, що використання принципів Індустрії 4.0 – це спосіб підвищити конкурентоспроможність економіки. Більшість країн ще у 2014-2015 роках прийняли стратегії, що дозволяють перебудувати промислове виробництво та зробити його ефективнішим. Це усвідомили усі, окрім ланки українських управлінців, принаймні таких якими вони були до 24 лютого.  

Асоціація підприємств промислової автоматизації, яку я очолюю, розробила стратегію Індустрії 4.0 та багато інших документів для України. Ми неодноразово намагалися заручитися підтримкою державного апарату, деякі наші ідеї увійшли до програми «Україна-2030Е» Володимира Зеленського. 

Але не забуваймо, що в Україні найбільшою рушійною силою для розвитку завжди були активні, дієві громадяни, в першу чергу, підприємці, візіонери від бізнесу. Позитивним в держсекторі було вже те, що до управління державними компаніями-гігантами стали залучати сучасних топ-менеджерів, управлінців нового зразка. Наприклад, Укрпошта, Укрнафта, Укроборонпром, Укрспирт, Антонов тощо. Згадайте, що такі рішення часто викликали публічні обговорення і не були легкими для влади, але залучення сучасних топменеджерів дозволило інтегрувати навіть у складні, консервативні кластери нові філософії, нову енергію. 

Зараз, коли повномасштабна війна на всіх рівнях формує нові усвідомлення, має відбутися ще більша трансформація підходів, принципове розуміння на всіх ланках влади і суспільства, що Україна буде успішною, розвиненою тільки при впровадженні філософії Індустрії 4.0., при виключно новому розумінні що іншого шляху як стати надтехнологічною державою у нас немає. 

План, представлений урядом в Лугано, є першим драфтом і безумовно потребує подальшого доопрацювання із залученням ключових учасників індустрії. З тих матеріалів, що я побачив, то під цифровою економікою в уряді в першу чергу розуміють підтримку IT-сектору. Держава каже, що хоче забезпечити зростання IT-індустрії до 10%, перенести держресурси до хмарних сховищ, забезпечити доступ до інтернету для 95% населення, розвивати публічні послуги. Мінцифри системно займається тим, що підвищує доступність державних сервісів. Це величезний крок, який забезпечує відкритість інформації та допомагає у боротьбі з корупцією. Але у світі під Індустрією 4.0 розуміють інше.

Концепцію Індустрії 4.0 використовують для вирішення конкретних виробничих завдань. Світ змінюється і бізнес розуміє, що тепер він повинен вміти швидко виробляти нові товари, які відповідають конкретним вимогам конкретних клієнтів. Тобто виробники замислюються, по-перше, як зробити так, щоб їхнє підприємство могло випускати нові продукти з максимально високою швидкістю. І по-друге – як зробити так, щоб випуск продукції став дешевшим. Для цього необхідно перенести процес ухвалення управлінських рішень в онлайн-режим. 

Філософія Індустрії 4.0 передбачає створення цифрових двійників підприємств із застосуванням технологій, які раніше не існували – штучний інтелект, доповнена та віртуальна реальність, промисловий інтернет речей, предиктивне обслуговування. Використання таких рішень дозволяє підприємствам скоротити час виробництва до 25% та здешевити процес до 30%. Ці показники є релевантними для розвинених країн, в Україні скорочення буде в рази.

Проблема в тому, що до 24 лютого ми мали таку ситуацію, коли Мінцифри каже: «Виробництво це не наше. Наше завдання – займатися цифровими послугами». А у Мінекономіці говорили: «Ми займаємося виробництвом, але не цифровізацією». Виходило, що це питання ніде не вирішується. Тож я радий, що сьогодні тема Індустрії 4.0, яку ми з командою IT-Enterprise популяризуємо багато років, почала звучати у високих кабінетах.

Як у світі рухалися до цифровізації економіки та чого досягли у цьому процесі? Яку країну ви можете назвати як приклад такої трансформації?

Частіше за все в країнах Євросоюзу за популяризацією цієї ідеї стоїть керівник держави. Наприклад, у Німеччині про необхідність використання принципів Індустрії 4.0 говорила екс-канцлер Ангела Меркель. На одній із зустрічей, де я був присутній, вона говорила про те, що країна втратила індустріальне лідерство, а отже повинна інвестувати в модернізацію промисловості. Німеччина виділила близько 140 млрд євро, щоб перебудувати виробництво та вивести його на рівень цифрового. Вони розвивали мережі 5G, які необхідні насамперед виробникам, а не населенню. Людям достатньо і 4G, але для того, щоб передавати масиви даних у хмари, потрібна висока швидкість. Німеччина також працювала над новими протоколами обробки інформації. На рівні держави було створено інститути, які займаються розробкою рішень у галузі Індустрії 4.0 на користь всіх підприємств країни. Вони також займаються питаннями навчання людей, заміною програмного забезпечення. Цей процес триває, починаючи з 2014 року.

Показовим є приклад Литви. Країна розуміла, що через свій розмір вона не може виробляти багато продукції і мати багато промислових виробництв. Але вони поставили собі за мету експортувати весь спектр виробленої продукції до всіх країн ЄС. Питання було в тому, як конкурувати з іншими компаніями в Європі, які також є цифровими. Тому Литва сфокусувалася на тому, щоби навчитися швидко впроваджувати інновації. Вони інвестували у створення цифрових інституцій, підтримку інновацій, навчання людей, зокрема керівників компаній. Завдяки цьому навіть невеликі виробництва Литви представлені на ринку Європи. 

Ви співпрацювали з Укрпоштою у процесі цифрової трансформації. Чи можна вважати рішення держкомпанії пройти цей шлях прикладом того, що держава намагається рухатись у напрямку цифровізації? Чи стане цей досвід поштовхом для масштабування процесу у держсекторі?

Укрпошта зробила великий крок. Процес, який вони пройшли, можна назвати цифровою трансформацією і справжнім проривом. У цьому сенсі дуже важливо, що вони перестали вважати себе тільки компанією, яка надає послуги з доставки, і усвідомили себе цифровою компанією. Це артикулюється на рівні гендиректора Ігоря Смілянського та топ-менеджменту. Вони прийняли той факт, що не зможуть вистояти у конкурентній боротьбі, якщо не контролюватимуть усі процеси в режимі онлайн.

Більшість компаній в Україні керують процесами, ґрунтуючись на інформації місячної давності. Тобто минув місяць, компанія отримала дані, до 20 числа підбила підсумки та наприкінці місяця вона знає, що було 30 днів тому. В таких умовах прийняття рішень відбувається вручну, з урахуванням досвіду менеджера. Це неефективно.

До того, як ми почали працювати з Укрпоштою, вони використовували близько 200 різних систем обліку даних: щось працювало у відділеннях, щось у бухгалтерських службах тощо. Інформація, яку вони мали, була суперечливою. У результаті поточний менеджмент вирішив не лише змінити систему обліку, а й перебудувати всі процеси – платежі, продажі, закупівлі, узгодження розрахунків, бухгалтерського і податкового обліку, була зроблена робота з ERP-системами надсучасного зразка. Можу сказати, що це єдиний приклад в Україні такої масштабної трансформації. 

На додаток, вони пройшли цей шлях дуже швидко. Через 4 місяці після старту проекту нову систему експлуатували співробітники центрального офісу та київської дирекції, а до кінця 2021 року нове рішення протиражували на решту дирекцій. Тепер компанія здатна контролювати всі процеси онлайн та приймати рішення, виходячи з інформації станом на сьогодні. Це економія грошей та людських ресурсів, відсутність залежності від людей, які отримували мало грошей, а їхні рішення не завжди були перевіреними та правильними. Я переконаний, що ці кроки Укрпошти стануть прикладом для багатьох і рух трансформацій набере нових обертів. 

Можу назвати ще один  приклад впровадження філософії нового порядку у держсекторі. Ми працювали з Укрнафтою. У компанії хороший менеджмент, який розуміє, що не піде звідти за кілька місяців. Вони готові вкладати у розвиток. У співпраці з Укрнафтою ми отримали результат, який дозволяє компанії економити мільйони гривень.

У державному секторі проблема у тому, що менеджмент приходить ненадовго. А перетворення потребують волі керівника. Він має зламати стару систему та побудувати нову. У Смілянського це виходить, у менеджменту Укрнафти теж. А у деяких компаніях керівництво приходить на 2-3 роки і не бере на себе відповідальність за реалізацію нових візій і трансформації. 

Як в Україні загалом виглядає ситуація із цифровою трансформацією? Наскільки глибоке проникнення нових технологій?

Держава раніше не брала активну участь у процесі цифровізації реального сектору економіки. Оскільки тема ефективності не пропагується, люди, які управляють як державними, так і приватними компаніями, подекуди просто не мають розуміння, яким величезним є потенціал цифрової трансформації, які з наявних технологій є найбільш ефективними. Мало хто може дозволити собі те, що доступне компаніям-лідерам, таким як Метінвест або ДТЕК. Їх менеджмент постійно навчається, відвідує виставки та конференції, де вже на кожному стенді говорять про Індустрію 4.0. Але більшість керівників українських компаній відірвана від цього.

Щоб вивести тематику в ширше коло ми з 2019 року щорічно проводили форум Trans4mation, присвячений Індустрії 4.0. Нашими спікерами були керівники українських компаній, які розповідали про власний досвід роботи з новими технологіями. І ось цей підхід спрацював. Коли наші підприємці дивилися на закордонні кейси, наприклад Airbus, вони не вірили, що це спрацює в Україні. Зазвичай говорять: «Це ж у німців, ми до цього ніколи не дійдемо». Але коли виходив, наприклад, виконавчий директор Інтерпайпу і розповідав, як компанія створила цифровий двійник своєї компанії та вийшла на ринки 82 країн світу, це викликало інтерес. Ми намагалися донести, який ефект можна отримати від технологій Індустрії 4.0 на прикладах того ж Інтерпайпу, Астарти-Київ, ПБГ Ковальська, ФЕДу тощо. Завдяки форумам розуміння та готовність власників впроваджувати нові технології зростає. Тобто, у нас на поточному етапі працюють ефективно в першу чергу не держпрограми, а сарафанне радіо.

При цьому далеко не всі проєкти, з якими ми працювали та працюємо, це проєкти рівня Індустрії 4.0. Значна частина передбачає створення комплексних ERP-рішень, а це рівень Індустрії 3.0. Наприклад, роботу над створенням розумного кар'єру для Ferrexpo можна віднести до Індустрії 4.0 лише умовно. Але це поступовий і наполегливий рух у тому напрямку. 

Це значні та суттєві кроки на фоні того, що дуже багато підприємств в Україні залишаються на рівні Індустрії 2.0. Це означає, що нам потрібно зробити цифровий стрибок – від паперових документів до штучного інтелекту. І це великий виклик для країни.

Виходить, що поки в Україні це історія великих компаній, лідерів у яких є ресурси?

Не можу сказати, що це стосується виключно великих компаній, все активнішим стає і середній бізнес. Наприклад, компанія АХА (Lantmännen), яка виготовляє сухі сніданки, зверталася до нас, щоб налаштувати безперебійну роботу виробничих ліній. Їх цікавила технологія предиктивного обслуговування обладнання. 

Тепер кожен співробітник AXA, приходячи на роботу, отримує завдання для обслуговування обладнання, яке розрахував штучний інтелект. Такий підхід допомагає зменшити кількість зупинок основного обладнання. Скорочується вартість обслуговування, час доставляння запчастин для ремонту, враховується багато інших елементів ефективності.

Як війна вплинула на впровадження нових технологій? Можливо, з'явилися нові виклики, з якими ви працюєте?

Попередня криза, пов'язана з ковідом і необхідністю переходити на віддалений режим роботи, стала найбільшим драйвером впровадження Індустрії 4.0 в Україні та світі. Але війна формує інші завдання. Підприємства стикаються з необхідністю переміщення виробничих потужностей. Україна втратила доступ до моря, тому величезною проблемою стала логістика. Постає питання управління транспортними потоками. Ми допомагаємо розв'язувати ці проблеми. Для багатьох підприємств за умов війни стоїть питання виживання. Але ті, хто вже вийшов на рівень цифрової зрілості, бачать що інструменти Індустрії 4.0 допомагають зберігати темпи й тепер. 

Наприклад, одному з наших клієнтів, компанії НВО Імпульс довелося перевозити підприємство з Сєвєродонецька уже під час бойових дій. Компанію врятувало те, що ще 5-6 років тому вони перейшли на цифрове проектування продукції. Є різниця: скопіювати дані у хмару, чи перевозити документацію вантажівками.

Які проєкти з'явились у вас під час війни?

Можна навести приклад Інтерпайпу, який також демонструє підхід компанії до цифровізації. Раніше Інтерпайп постачав 60% своєї продукції до Росії, але у 2014 році, коли почалася перша фаза російської агресії, вони втратили цей ринок.

Оскільки Інтерпайп входить до десятки найбільших компаній світу з виробництва труб і до трійки з виробництва залізничних коліс, вони розуміли, що тепер мають продавати продукцію світу. А це вищі вимоги до якості.

Раніше компанії було складно контролювати виконання замовлень відповідно до потреб кожного окремого клієнта, вони мали вал продажів і хотіли вийти на новий рівень. Тож разом ми повністю перебудували виробництво. Тепер Інтерпайп може виконувати в сотні разів більше замовлень, контролювати собівартість та якість кожного окремого замовлення, терміни його виробництва, терміни доставки. Вони почали працювати з клієнтами у 82 країнах світу. Зробити це без технологій Індустрії 4.0 було б неможливо.

Зараз з Інтерпайпом ми працюємо над організацією логістики, щоб у поточних умовах вони могли контролювати всі процеси і так само ефективно виконувати свої зобов'язання. Експорт продукції сильно ускладнився, кількість процесів, необхідних для доставлення вантажів, збільшилася, багато людей недоступні або перебувають у різних країнах, тому у всіх, хто бере участь у процесі, має бути можливість працювати з актуальними даними цифрового двійника компанії з будь-якої точки світу. Ми вирішуємо це завдання.

Наведу ще один приклад. Вже 6 березня ми запустили на своєму рішенні систему електронного управління фінансування та постачання для всіх військово-цивільних адміністрацій. Через неї відбувається укладання всіх договорів, підписання, погодження, робота з постачальниками, бюджетування. Якби ми цього не зробили, то мільярди гривень оброблялися б десь у Excel, процес був би непрозорий та неконтрольований. Не складно здогадатися, який рівень довіри до цієї інформації був би в суспільстві. 

Які ви бачите можливості для Індустрії 4.0 у контексті релокації? Чи є перспектива в тому, щоб постачати рішення для підприємств, які переміщуються до більш безпечних регіонів країни, розміщують свої потужності в індустріальних парках?

Звісно. Ми якраз розпочинаємо роботу над подібним проєктом. Наші клієнти будують новий завод на Заході України і ще до його запуску хочуть отримати комплексну систему контролю за виробництвом продукції. Маємо кілька подібних запитів. Тому є підприємці, які розуміють, що під час запуску нового виробництва недостатньо встановити обладнання, потрібно контролювати його завантаження, мінімізувати простої. Потрібно враховувати доступність персоналу для його обслуговування, контролювати надходження сировини, якість продукції, своєчасне її відвантаження.

У світі найчастіше це робиться в технопарках. Тому я підтримую створення таких майданчиків, які можуть об'єднувати підприємства територіально чи за галузевою ознакою. Це шлях, який пройшли усі країни світу. Технопарки допомагають швидше запускати виробництва, оскільки знімають масу проблем від отримання дозвільних документів до підключення до енергомереж та організації логістики. 

Які завдання ви вирішуєте в рамках проєктів з будівництва нових заводів?

Створення нового виробництва – це великі інвестиції. Високопродуктивне обладнання коштує мільйони доларів. Коли підприємство починає на ньому працювати, постійно виникають виробничі простої: вчасно не поставили сировину, не змінили інструмент, не привезли комплектуючі. Оптимальний варіант, якщо обладнання працює на 60% своєї потужності. Решту часу воно простоює в очікуванні. 

Зазвичай компанії намагаються розв’язати цю проблему так: якщо два верстати не працюють 50% часу, купують ще два верстати, щоб зняти простої. Але це витрати, які не приносять ефекту. Ми даємо раду з простоями: штучний інтелект виконує планування завантаження, зміни інструментів, постачання комплектуючих, сировини тощо. Це допомагає скоротити витрати, знизити терміни окупності та підвищити якість виконання замовлень.

Наприклад, коли ми почали працювати з Інтерпайпом, вони виконували лише близько 60% замовлень вчасно, а 40% зривали. Це типова система для виробників, які не пройшли цифрову трансформацію. Після цифрової трансформації всіх процесів виробництва та логістики вони виконують вчасно понад 95% замовлень. Звичайно, війна внесла корективи, і складнощі з логістикою не дозволяють їм доставляти продукцію вчасно. Але зараз це спільна проблема.

Як доносити ідею необхідності цифрових рішень для розвитку виробництва? І наскільки масовим під час відновлення країни має бути використання цифрових технологій?

Вже нікому нічого доносити не потрібно: бізнес хоче вижити, стабілізуватися, мати точки зростання. Повномасштабна війна стала таким випробуванням, що сьогодні кожен власник бізнесу, кожен топ менеджер працює в рази інтенсивніше над пошуком нових рішень, підходів. Весь світ зараз спостерігає феномен: руйнування, сирени, небезпека, а в українських містах на будмайданчиках працює техніка в посиленому режимі і зводить заплановані до війни будівлі. Ці факти перехоплюють подих в іноземців, вони усвідомлюють що нічого не знають про нашу впертість і міць. А я, як і тисячі підприємців розумію, що в українського бізнесу немає іншого варіанту, щоб зберегти себе. В нас немає варіанту чекати, бо ворог хоче нашого зубожіння і руйнації економіки. Тож бізнес, а він за останнє десятиріччя розвивався так активно в Україні, вивів на перший план візіонерів нової формації, діє і шукає рішення. 

Вижити без цифри вже неможливо. Менеджмент компаній розосереджений в різних регіонах. Щоб ухвалювати управлінські рішення у таких умовах, керівникам бізнесу потрібно розуміти реальний стан виробництва – обладнання, замовлень, продажів. Це дають тільки цифрові технології.

Відновлення країни вимагатиме великих ресурсів та знань. Чи достатньо у нас буде кваліфікованого персоналу для впровадження передових цифрових рішень?

Велика перевага України в тому, що у нас сформувалася розвинена IT-індустрія. Проте в основі цієї історії лежить те, що більшість ІТ-компаній в Україні – сервісні, а не продуктові. Вони працюють на користь закордонних замовників. Ми продаємо зерно та мізки світу, а готові рішення створюються не у нас. Праця програмістів в Україні – це «праця на галерах». Тому основна вимога до IT-фахівців – це знання мов програмування. Таким чином знижується вартість входу нового програміста до складу аутсорсерів. І це проблема.

IT-Enterprise є продуктовою компанією, яка продає кінцевий інтелектуальний продукт, у тому числі на зовнішні ринки. Це вимагає знання не тільки мов програмування, а й сучасних технологій управління виробництвом, фінансами, логістикою тощо. Тобто IT-фахівцям мають давати знання ще й про методики управління та нові технології Індустрії 4.0: штучний інтелект, інтернет речей, машинне навчання та машинний зір, створення цифрових двійників, предиктивне обслуговування тощо. На цьому напрямку людей не вистачає. Ми, як компанія, самостійно вирішуємо питання кадрів, організовуючи навчання, створюючи програми інтернатури тощо. Звісно, після роботи у нас фахівці стають бажаними також в інших компаніях, але ми готові бути донорами кадрів для індустрії, якщо стратегічно це добре для екосистеми в цілому. Я створив компанію ще в 1987 році, багато що пройшов, і сьогодні розумію, що якщо ти хочеш розвивати компанію-лідера, то дбати про екосистему, середовище, галузь в цілому, це єдиний правильний шлях. 

Наскільки масово в Україні використовують російські IT-рішення? Чи відбувається процес відмови від них?

Коли ми говоримо про російські продукти, ми часто згадуємо 1С. Насправді в Україні використовується величезна кількість іншого софту. Це Бітрікс24, AmoCRM, BAS, яка є клоном 1С, системи, які раніше використовувалися в розробці конструкторської документації, такі як Компас, Лоцман тощо. Україна була гарним ринком і для розвитку, і для продажу цих продуктів.

Ми запропонували альтернативу 1С ще у 2014 року. Потім були санкції з боку держави, які забороняли використання російського софту. Але це не спрацювало. Державні компанії, великий та невеликий бізнес масово продовжували використання російських продуктів та їх клонів BAS, UA-бюджет, KBS. Кардинальний перелом відбувся 24 лютого – кожен громадянин усвідомив що компромісів більше не існує, що всюди, звідки може відбутися атака, вона відбудеться. Тож почався інтенсивний перехід на українські аналоги, які створені фахівцями, професійний рівень яких, нагадаю, визнають компанії-лідери у всіх країнах. Наразі наша платформа MASTER:Бухгалтерія вже наступає на п’яти токсичному російському софту. Тож я переконаний, що громадянське суспільство, підприємці своїми діями витіснять з українського ринку російський бухгалтерський софт за найближчі 2 роки й це буде рівень безпеки, адекватний ситуації. 

Сьогодні впливові експерти й аналітики прогнозують стрімке відновлення й інтенсивний розвиток України після війни, є переконання, що Україна стане IT-серцем Європи. Географія співпраці IT-Enterprise підтверджує, що для цього є підґрунтя. Тож у такій концепції українські компанії мають спиратися у базовій роботі на український софт. І це не може бути дискусійним питанням, це має бути аксіомою і перейти в розряд задач для компаній на наступний період. Бо не може вже бути в громадян України після 24 лютого ніякої вторинності, другорядності, після героїзму і ціни, яку вже заплатила кожна українська родина за право на повагу до свого вибору, своєї волі, свого права бути потужною країною в центрі Європи. 

Оценить материал:
load
Рейтинг: 5.00
3