Найголовнішою подією минулого тижня для української економіки, беззаперечно, був розгляд у парламенті звіту Кабінету Міністрів України, що завершився «зі змінним успіхом» – депутати 277 голосами «за» визнали роботу уряду в 2015 році незадовільною, але не змогли відправити його у відставку. За проект резолюції про недовіру урядові Арсенія Яценюка, яка припиняє його повноваження, проголосували лише 194 народних депутати при необхідних 226. Таким чином, парламент вирішив «законсервувати» ситуацію з урядом мінімум на кілька тижнів або місяців – відтепер уряд, згідно з Конституцією, вже не має річного імунітету на період реалізації своєї програми (бо стару визнали незадовільною, а нову не схвалили), але і повторно голосувати питання недовіри Кабміну можна лише на наступній сесії Верховної Ради.
Чи матиме така «консервація» позитив для майбутнього України – питання риторичне. Якщо під час роботи цього Кабінету Міністрів зміни в економіці відбувалися з мінімальним поступом і більше фокусувалися на посиленні фіскальної складової, яку вдавалося збалансовувати виключно завдяки шаленому опору і тиску бізнес-спільнот та громадськості, то зараз, враховуючи невизначеність складу уряду і стратегії та цілей його роботи, нічого робитися, найімовірніше, взагалі не буде. Сподівання міністра фінансів Наталі Яресько на те, що у 2016 році Україна отримає у своїх міжнародних партнерів 8-10 млрд. доларів на бюджетні та інвестиційні потреби, про які ми згадували минулого тижня, напевно, так і залишаться сподіваннями – адже співпраця з Міжнародним валютним фондом, який мав би надати Україні цього року близько 5,8 млрд. доларів, залишається під великим питанням, і не лише завдяки різким заявам голови МВФ Крістен Лаґард.
Річ у тім, що для призначення засідання Ради директорів фонду необхідно узгодити нову редакцію меморандуму між урядом і МВФ. Цей документ мав бути відправлений до МВФ одразу ж після звіту уряду, однак, як повідомило агентство «УНІАН» з посиланням на джерела в уряді, Кабінет Міністрів ще продовжує узгоджувати його положення. А мотивації роботи над цим документом, схоже, немає у жодної зі сторін – уряд не впевнений у своєму майбутньому, а МВФ не має бажання давати гроші державі з непрогнозованою політичною ситуацією ще з осені минулого року. Звичайно ж, можна заявляти про те, що співпраця з МВФ Україні не потрібна, як це зробив 15 лютого у радіоефірі екс-президент Грузії та нинішній керівник Одеської області Міхеїл Саакашвілі, справедливо зауваживши, що МВФ, на його думку, занадто контролює дії уряду країни-позичальника. Але в умовах, коли доступ до інших джерел фінансування закритий, на жаль, саме програма МВФ є індикатором для надходження в Україну інших міжнародних допомог і навіть приватних інвестицій. Урядова криза та відсутність коштів МВФ істотно тиснуть на міжбанківський курс гривні – за період від звіту уряду курс гривні на міжбанку знизився до 27 грн. за долар США. На готівковому ринку за долар дають близько 27,6 гривні, і стабільність на ньому забезпечує лише той факт, що українці вже більше року продають за гривні набагато більше валюти, ніж купують. Те, що відбувається зараз в українській владі, дуже влучно охарактеризувало агентство Bloomberg у своїй редакційній статті «Україна протидіє власній революції» – всі причини гальмування реформ, на думку агентства, полягають у надмірній ролі олігархів у владі, які ці реформи блокують. Наразі ж звичайні українці, втомлені зубожінням та відсутністю перспектив на краще, виходять на вулиці. І ці протести не завжди завершуються мирно – так, 20 лютого в Києві учасники ходи на вшанування загиблих під час протестів на Майдані розтрощили офіси відділень російських «Сбербанку Росії» та «Альфа-банку».
До речі, про банки. Минулого тижня в українському інформаційному просторі почали ширитися чутки про можливу «зупинку» одного із великих банків з російським капіталом – Промінвестбанку, який вже пережив одну тимчасову адміністрацію в 2008 році, але був врятований завдяки придбанню російським «Внешекономбанком». «Масла у вогонь» додало рішення Промінвестбанку з 17 лютого встановити ліміт на видачу готівки з банківських карт в розмірі 1000 грн. на добу при збереженні можливості отримати готівку понад ліміт у банківському відділенні, а також інформація про фінансові проблеми «Внешекономбанку». Незважаючи на це все, ситуація з банком стабілізована – наприкінці тижня керівництво «Внешекономбанку» підтвердило свій намір як акціонера докапіталізувати банк на 20 мільярдів гривень, аби забезпечити його роботу.
Тим часом, 17 лютого, на наступний день після ескалації подій з Промінвестбанком, Національний банк України вирішив суттєво пом'якшити умови доступу до свого рефінансування комерційним банкам, фактично дозволивши його отримання проблемним банкам та скасувавши критерії-обмеження доступу до рефінансування за регулятивним капіталом і обмеживши суми лише наявним забезпеченням. Звичайно ж, добре, якщо рефінансування НБУ реально врятує хоча б якийсь один банк, давши йому можливість «протриматись» до надходження підтримки акціонера або ж прибутку. Але значно гірше буде, якщо рефінансування не буде використано за призначенням, а банк згодом «впаде» – у такому разі за все будуть платити усі громадяни та бізнес, в тому числі і через курс гривні.
Взагалі, регуляторно-нормативні ініціативи минулого тижня, що можуть безпосередньо вплинути на український банківський сектор, викликають щонайменше подив. Так, 19 лютого стало відомо про те, що Національний банк України розробляє зміни до законодавства, які значно розширять його повноваження в частині банківського нагляду та дозволять вимагати від банків змінити склад свого керівного органу у разі, якщо НБУ «бачитиме в банку неефективне корпоративне управління». Критеріїв такої неефективності наразі немає – є лише публічна заява одного з чиновників Нацбанку про те, що це право застосовуватиметься у разі, якщо вони «бачитимуть, що люди не працюють разом як ефективна система». Натомість вже ясно, як вони можуть вплинути на інвестиційну привабливість банківської справи – навряд чи при таких широких можливостях «ручного управління» з боку держави в розвиток українських банків буде хтось вкладати гроші. Принаймні, Європейський банк з реконструкції та розвитку вже заявив (хоч і з іншого приводу), що найближчим часом не планує розширювати присутність в капіталі українських банків.
Ще одним приводом для подиву стало відкриття провадження Конституційного суду в справі гарантування вкладів фізичних осіб. У поданні Верховного суду з цього приводу зазначається, що виконання Фондом гарантування вкладів нагляду за неплатоспроможними банками та обмеження виплат лише приватним особам в сумі 200 тис. гривень не відповідає Основному закону держави. Враховуючи останнє рішення Верховного суду від 3 лютого, яке створить прецедент, коли Нацбанк має заплатити компенсацію «за бездіяльність» підприємству-вкладнику збанкрутілого банку, яке не підпадає під державні гарантії, наслідки виконання цих рішень спрогнозувати важко – від ліквідації системи державних гарантій вкладів до покриття всіх вкладів за рахунок Нацбанку, тобто всіх українців. Наразі ж банківська система України, крім останнього місця в рейтингу Global Competitiveness за 2015 рік, має збитки – станом на 1 січня 2016 року загальний збиток українського банківського сектора без урахування неплатоспроможних банків склав 66,6 млрд. гривень. За інформацією Асоціації українських банків, за минулий рік прибутковими були лише кілька українських банків, але ця статистика наразі неповна – можливо, щось іще зміниться на краще.
А от найбільшим і найнадійнішим інвестором української економіки, незважаючи на всі політичні перипетії, залишаються … трудові мігранти. За результатами дослідження, проведеного Міжнародною організацією з міграції, у 2014 році українські заробітчани переказали в Україну близько 3-х мільярдів доларів, що перевищило надану в тому ж році допомогу міжнародних фінансових організацій та прямі іноземні інвестиції. «Трудові мігранти є найбільшим інвестором в українську економіку, – відзначив представник організації в Україні Манфред Профазі. – Дослідження показало, що приватні грошові трансферти в Україну українських трудових мігрантів склали більший відсоток ВВП, ніж прямі іноземні інвестиції та допомога міжнародних донорів, разом узяті». За даними дослідження, основними країнами призначення для українських заробітчан залишилася Росія (30%), Польща (21%), Чехія (15%) та Італія (11%). Більше половини коштів (53%) надійшло в Україну неформальними каналами. Для більшості домогосподарств з мігрантами ці перекази є основним джерелом доходу. 40% надходжень йде на споживання, ще 42% відкладаються як заощадження в Україні. Рівень заощаджень українських мігрантів, які зберігаються за кордоном, перевищує обсяг переказів і складає близько 4 млрд. доларів. Факт, що говорить сам за себе …